Загадковий нічний інцидент із собакою. Марк Геддон
Читать онлайн книгу.
прийти й сказати вам, що не вбивав Веллінгтона. А також я хочу дізнатися, хто його вбив.
Трохи чаю з її чашки пролилося на килим.
– Ви знаєте, хто вбив Веллінгтона? – спитав я.
Вона не відповіла на моє запитання. Вона просто сказала:
– До побачення, Крістофере.
І зачинила двері.
Тоді я вирішив провести невелике детективне розслідування.
Я бачив, що вона за мною спостерігала й чекала, поки я піду, оскільки помітив, як вона стояла в коридорі по інший бік матованого скла вхідних дверей. Стежкою я вийшов за межі саду. Потім озирнувся й побачив, що в холі її немає. Я переконався, що мене ніхто не помітить, переліз через паркан і пішов попід стіною будинку до заднього подвір’я, де стояв сарай, у якому вона зберігала садове приладдя.
На сараї висів замок, і я не міг потрапити всередину, тому підійшов до вікна в боковій стіні. Там мені трохи пощастило. Коли я зазирнув у вікно, то розгледів вила – такі самі, як і ті, що стирчали з Веллінгтона. Вони лежали на лаві біля вікна, і їх уже встигли почистити, оскільки на зубцях не було крові. Я також розгледів інші інструменти: лопату, граблі й такі великі садові ножиці, якими люди підрізають гілки, до яких не можуть інакше дотягнутися. І всі вони мали однакові зелені пластикові рукоятки, як на вилах. Це означало, що вили належать місіс Шиєрс. Або це так, або я потраплю в Глухий Кут, а це буває, коли трапляються підказки, з яких ти робиш хибні висновки, або те, що схоже на підказку, але насправді нею не є.
Я замислився, чи не вбила Веллінгтона сама місіс Шиєрс. Але якби вона сама його вбила, то чого б тоді вибігла зі свого дому з криком: «Що ж ти, бляха, наробив із моїм собакою?»
Я вирішив, що місіс Шиєрс, імовірніше, не вбивала Веллінгтона. Але хто б його не вбив, він зробив це за допомогою вил місіс Шиєрс. А сарай було замкнено. Це означало, що хтось мав ключ від сараю місіс Шиєрс, або вона його замкнула, або забула вила в саду.
Я почув якийсь шум, озирнувся й побачив місіс Шиєрс, яка стояла на моріжку й дивилася на мене.
– Я прийшов подивитися, чи є в сараї вила, – пояснив я.
– Якщо ти не підеш, то я знову викличу поліцію, – заявила вона.
Тож я пішов додому.
Коли я повернувся, то привітався з Батьком, пішов нагору, погодував Тобі, свого щура, і мені було радісно, оскільки я був детективом і розслідував справу.
61
Місіс Форбс зі школи сказала, що коли Мати померла, то вона пішла до раю. Це тому, що місіс Форбс дуже стара й вірить у рай. Вона носить спортивні штани, оскільки каже, що вони зручніші за звичайні. А ще в неї одна нога трохи коротша за другу внаслідок аварії на мотоциклі.
Але коли Мати померла, то вона не пішла до раю, бо раю не існує.
Чоловік місіс Пітерс – вікарій, якого звати Отець Пітерс. Інколи він приходить до нас у школу, аби поговорити з нами, і я спитав його, де рай, а він відповів:
– Не в цьому Всесвіті. Це зовсім інше місце.
Отець Пітерс інколи кумедно цокає язиком, поки думає. А ще він курить сигарети – це відчутно в його диханні,