Дівчина у павутинні. Давід Лаґеркранц
Читать онлайн книгу.
останнє слово.
Цим він не підтвердив жодного прогнозу, зробленого щодо нього, коли йому було два роки. Тоді лікарі припускали, що Авґуст, найімовірніше, належить до тих небагатьох дітей-аутистів, які не матимуть проблем з навчанням, і за інтенсивної поведінкової терапії його перспективи будуть досить непогані. Та сталося не так, як вони сподівалися. А сам Балдер і не знав, чи лікували хлопчика весь цей час, чи наглядали за ним і чи навчається той десь узагалі. Балдер утік у США і замкнувся у своєму світі.
Франс був дурнем, але тепер піклуватиметься про свого сина, спокутуючи провину перед ним. Тож чоловік замовив історію хвороби і зв’язався телефоном з фахівцями й експертами в галузі освіти, після чого зрозумів: гроші, що їх він надсилав, витрачено не на Авґуста, а зовсім на інші речі. Либонь, на Вестманові гульбища й сплату його картярських боргів. Хлопчика, бачиться, кинули напризволяще, просто дозволивши йому жити в установлених межах, а може, чинили з ним ще гірше – і через це також Франс повернувся додому.
Йому телефонував психолог, щоб висловити занепокоєння з приводу незрозумілих синців, що вкривали Авґустові руки, ноги, груди та плечі. За Ганниними словами, вони з’явилися внаслідок нападів, коли хлопчик метався взад-вперед. Балдер був свідком одного такого нападу вже на другий день – і це настрахало його до смерті. Але, на його думку, ці численні синці годі було пояснити тільки хворобливими нападами.
Запідозривши насильство, Балдер звернувся по допомогу до своїх знайомих: мирового судді й колишнього поліціанта, які, правду кажучи, не змогли з упевненістю підтвердити його побоювань. Проте він ще з більшою запопадливістю почав писати офіційні листи й заяви. Франс майже забув про хлопчика. Та то й не дивина, адже Авґуст здебільшого сидів на підлозі в кімнаті, що її саме для нього обладнав Балдер у своєму будинку в Салтшебадені. Хлопчик мало не весь час складав мудровані пазли, і тільки-но припасовував сотні шматочків один до одного, як відразу ж розкидав їх і заново брався до роботи.
Балдер спочатку дивився на нього зачаровано. Це було так, наче спостерігаєш за роботою великого художника. Іноді Балдер фантазував, як хлопчик несподівано зводить на нього очі й каже щось дуже по-дорослому. Але Авґуст ніколи не ронив і слова, а як і піднімав голову від пазла, то дивився повз батька просто у вікно, на море й сонце, що відбивалось у воді. Зрештою, Балдер дав йому спокій, лише зрідка виводячи в садок.
З юридичного погляду він не мав права піклуватися про хлопчика, тому не хотів ризикувати, доки не впорядкує цього питання. Тож він доручив своїй хатній робітниці Лотті Раск робити всі покупки, готувати їжу й прибирати. Балдер зовсім не знався на таких речах. Він розумівся тільки на комп’ютерах та алгоритмах і тепер захопився ними ще більше. Уночі він спав так само погано, як і в Каліфорнії.
На його життєвому обрії замаячили судові процеси й різноманітні бурі, тож вечір у вечір він випивав пляшку червоного вина, зазвичай «Амароне», що, мабуть, на якийсь час йому допомагало, однак зовсім ненадовго. Він