Дівчина у павутинні. Давід Лаґеркранц
Читать онлайн книгу.
просто стояти й спостерігати за тим, що відбувається. Не знати чому чоловіка охопили сильні емоції, і він зчудувався. Зрештою, це ж був тільки погляд, до того ж не надто усвідомлений і зовсім безрадісний. Проте саме він підняв з глибин Франсової пам’яті щось дуже далеке, напівсонне й майже забуте. І тоді вперше в житті Балдер сповнився надією.
Розділ 2
Мікаел Блумквіст поспав лише кілька годин, а все через те, що допізна читав детективний роман Елізабет Джордж. Це було не надто розумно з його боку, бо зранку гуру журналістики з «Сернер медія» Уве Левін мав представити «Міленіуму» свою програму стратегії розвитку, тож Блумквістові годилося б прийти на цю зустріч відпочилим і готовим до бою.
Але йому зовсім не бажалося бути розважливим. Згнітивши серце він устав і заварив собі незвично міцне капучино в «Jura Impressa X7» – кавоварці, що її якось доставили йому додому з запискою: «Ти сказав би, що я все одно не знаю, як нею користуватися». Тепер вона стояла на кухні, ніби пам’ятник кращим часам, а з людиною, що її надіслала, він уже не мав ніяких контактів.
Останніми днями він майже не працював. Минулими вихідними він навіть міркував собі, чи не почати йому робити щось нове, геть інше, ніж досі, а це досить радикальна ідея для такого чоловіка, як Мікаел Блумквіст. «Міленіум» був його пристрастю. Чимало найкращих і найдраматичніших подій його життя були пов’язані з журналом. Та ніщо не триває вічно, навіть любов до «Міленіуму». До того ж нині були не надто хороші часи для власників журналів, що спеціалізувалися на журналістських розслідуваннях. Усі амбітні публікації доводилося знекровлювати, і він не міг позбутися думки, що його бачення «Міленіуму», можливо, красиве і якоюсь мірою правильне, зовсім необов’язково допомагало виживати журналові. Він зайшов до вітальні, попиваючи каву, і поглянув на бухту Риддарф’єрден. Там був досить сильний шторм.
Бабине літо, що дозволяло міським кафе й ресторанам працювати ще в жовтні просто неба, скінчилося, і на зміну йому прийшла препаскудна погода з потужними поривами вітру й зливами. Люди тепер швидко пересувалися вулицями, зігнувшись у дугу. Усі вихідні Блумквіст просидів удома. Щоправда, не тільки через погоду. Він планував вишуканий реванш, але все пішло внівець – ні тим, ні іншим Мікаел не був схожий сам на себе.
Він не вважався за слабака чи аутсайдера і, на відміну від багатьох інших видатних шведських медійників, не страждав на завищену самооцінку, тож його гонор не потребував постійного підживлення й підтвердження заслуг. З другого боку, останні кілька років видалися непростими. Не збігло й місяця, як фінансовий журналіст Вільям Борґ опублікував у часописі «Ділове життя», що належав «Сернерові», статтю під заголовком «Доба Мікаела Блумквіста минула».
Стаття мала неабияку популярність, отже Блумквістові позиції були ще досить сильні. Ніхто б не сказав, що публікація вирізнялася вдалим стилем чи оригінальністю. Від неї можна було б легко відмахнутися, як від чергового