Війна світів. Невидимець (збірник). Герберт Уеллс
Читать онлайн книгу.
його. Саме коли хронометр позначив північ, на планеті блиснув червоний спалах, і на її поверхні стало помітно невеликий виступ. Я сказав про це О’Ґілві, й він відразу ж підійшов до телескопа. Ніч була душна, і мене мучила спрага. У темряві я незграбно, навпомацки рушив до столика, на якому стояв сифон, коли О’Ґілві скрикнув, побачивши, що розжарений газовий потік летить просто на нас.
Цієї ночі марсіани запустили на Землю нове незриме ядро. Воно вилетіло рівно через двадцять чотири години після першого, з точністю до секунди. Пам’ятаю, я сидів у темряві; перед очима розпливалися зелені й червоні кола. Мені хотілося курити, я шукав огню, й на думці не маючи, що означав цей спалах і до яких наслідків він призведе. О’Ґілві стежив за Марсом до першої години ночі. По тому ми засвітили ліхтаря і пішли до нього додому. Внизу темрява оповила Отершоу й Чертсі, де мирно спали сотні мешканців.
Ми довго сиділи вдвох, і О’Ґілві висловлював припущення про умови життя на Марсі та про те, ніби його жителі подають нам сигнали. Він вважав, що або на планету посипалися метеорити, або там посилилась вулканічна діяльність. О’Ґілві доводив мені, яка мала ймовірність, щоб еволюція організмів на двох, навіть і сусідніх, планетах відбувалася в одному напрямі.
– Один шанс проти мільйона за те, що Марс заселений, – казав він.
Сотні спостерігачів бачили полум’я і цієї ночі, і наступної, і десять ночей поспіль, і щоразу саме опівночі. Чому вибухи припинилися по десятій ночі, ніхто не брався пояснити. Може, гази від тих вибухів завдавали марсіанам шкоди. Густі хмари диму чи пилу, які було видно в найпотужніший земний телескоп, набравши вигляду невеликих сірих хвилястих плям, миготіли в атмосфері планети й затінювали знайомі обриси.
Нарешті навіть газети зацікавилися цими явищами. Стали повсюдно з’являтися статейки про вибухи вулканів на Марсі. Пам’ятаю, гумористичний журнал «Панч» досить вдало скористався з цього в політичній карикатурі. І ніхто й не підозрював, що тим часом ядра, запущені марсіанами на Землю, летіли крізь світові простори зі швидкістю кількох миль за секунду, наближалися до нас щодня і щогодини. Тепер мені видається дуже дивним те, що люди перед лицем загибелі могли займатися нікчемними справами. Пригадую, як несказанно тішився Маркгем, діставши нову фотографію Марса для ілюстрованого журналу, який він тоді редагував. Люди цього, уже пізнішого часу, заледве уявляють собі винахідливість журналів дев’ятнадцятого століття.
Щодо мене, то я саме тієї пори вчився їздити на велосипеді і забивав собі голову журналами, які обмірковували проблеми моралі у зв’язку з поступом цивілізації.
Одного пізднього вечора (перше запущене ядро було за 10 000 000 миль від нас) я вийшов з дружиною на прогулянку. Небо було всіяне зорями. Я пояснював дружині зодіакові знаки і показав на Марс, на маленьку цяточку, куди тепер було спрямовано безліч телескопів. Вечір був теплий. Юрби людей, що вийшли на прогулянку з Чертсі й Ейлворта, з піснями й