Війна світів. Невидимець (збірник). Герберт Уеллс
Читать онлайн книгу.
ярдів тридцяти у перерізі. О’Ґілві підійшов до цього громаддя, вражений розмірами й формою: зазвичай метеорити більше нагадують кулю. Циліндр так розігрівся, коли рухався крізь атмосферу, що до нього й тепер не можна було підступитися. Шум усередині циліндра О’Ґілві пояснював нерівномірним охолодженням поверхні. Тоді він припустити не міг, що у циліндрі може щось перебувати.
О’Ґілві стояв край ями, приголомшений формою і кольором небесного тіла, і починав здогадуватись про його справжнє призначення. Ранок був дивовижно тихий, лагідне сонце, що освітило сосновий ліс поблизу Вейбриджа, вже починало припікати. О’Ґілві потім стверджував, що не чути було ні пташиного співу, ні подиху вітерця, тільки з того незрозумілого циліндра долинали якісь незрозумілі звуки.
Крім О’Ґілві, на вигоні нікого не було.
Раптом О’Ґілві здивувався, побачивши, що шар сірого нагару, який вкривав метеорит, почав обсипатися. Цей нагар нагадував сніжинки або дощові краплі.
Раптом відвалився і впав на пісок цілий шмат нагару.
Душа О’Ґілві втекла у п’яти.
Кілька хвилин він намагався зрозуміти, що б це значило, а потім поліз у яму до метеорита, щоб краще розгледіти. Він досі вважав, що нагар тільки через охолодження метеорита, хоча дивувався, чому це відбувається лише на верхній частині циліндра. Раптом О’Ґілві побачив, що кругла вершина циліндра почала обертатися. Вона оберталася повільно, і він усвідомив це тільки тому, що чорна пляма, яка ще кілька хвилин тому була перед ним, зараз опинилася на протилежному боці. Але він не міг збагнути, в чому річ, поки не почув приглушений скрегіт і не побачив, що чорна пляма пересунулася ще трохи. Тільки тоді він збагнув, що це означало. Циліндр був штучний і в ньому була порожнина! Хтось невідомий ізсередини відкручував покришку!
– Боже милосердний! – скрикнув О’Ґілві. – Там людина! Там люди! Вони мало не спеклися! Вони хочуть вилізти!
Наступної миті він уже пов’язав циліндр зі спалахом на Марсі.
Розуміння того, що в циліндрі закриті істоти, так його налякала, що він навіть забув про пекельний жар і підійшов упритул, аби допомогти відкрутити покришку. На щастя, гаряче повітря вчасно зупинило його і він не встиг торкнутися розжареного металу. Якусь хвилину він стояв, не знаючи, що робити далі, а потім виліз із ями, загубивши капелюха, і щодуху кинувся до Вокінга.
Було це приблизно о шостій годині.
Дорогою О’Ґілві зустрів якогось візника і хотів розповісти, що сталося, але говорив так недоладно і мав такий дикий вигляд, що візник мовчки проїхав повз.
Так само звернувся О’Ґілві і до служника у трактирі поблизу Горсельського мосту. Той подумав, що він взагалі божевільний, і хотів затягти його до трактиру. Це трохи охолодило астронома, і він, помітивши лондонського журналіста Гендерсона, який вже порався у садку, гукнув через паркан, намагаючись бути якомога переконливішим:
– Гендерсоне, чи бачили ви минулої ночі летючу зірку?
– А що? – спитав Гендерсон.
– Вона