Талановитий містер Ріплі. Патриція Гайсміт
Читать онлайн книгу.
смішно. Вони ще були трохи захмелілі.
Перед одинадцятою вони дісталися Неаполя – якраз вчасно, щоб спіймати автобус до Монджибелло. Їх тішила думка про те, як вони знову повернуться до Рима, вже в пристойному одязі, і відвідають усі музеї, яких не побачили цього разу. Та не менше їх тішила думка про те, що вже сьогодні по обіді вони ніжитимуться на сонечку на пляжі Монджибелло. Однак до пляжу вони так і не дісталися. У будинку Дікі вони прийняли душ, попадали на ліжка у своїх кімнатах і спали, доки Мардж не розбудила їх близько четвертої. Вона була сердитою, бо Дікі не повідомив її телеграмою, що залишиться ночувати в Римі.
– Не те, щоб я була проти твоєї ночівлі в Римі, просто я подумала, що ви в Неаполі, а там могло трапитися що завгодно.
– О-ой, – протягнув Дікі, перезирнувшись із Томом. Він готував їм трьом «Криваву Мері».
Том же загадково мовчав. Він не збирався розповідати Мардж про їхні пригоди. Нехай собі уявляє що їй заманеться. Дікі не приховував, що вони чудово провели час. Том помітив, що вона окинула несхвальним поглядом його похмілля, неголене обличчя і напій, який він збирався випити. Щось таке було в очах Мардж, коли вона бувала серйозною, що додавало їй мудрості й років, навіть попри її простакуватий стиль одягу, розвіяне вітром волосся, та й узагалі її схожість на дівчину-скаута. Зараз вона скидалася на матір або старшу сестру – той традиційний жіночий несхвальний вираз, адресований легковажним забавам, що їх так полюбляють хлопчики й дорослі чоловіки. От уже ці чоловіки! А може, то були ревнощі? Здається, вона помітила, що за один день у Тома з Дікі (можливо, тому, що він теж чоловік) зав’язалася тісна дружба, а їй самій ніколи не мати таких стосунків із Дікі, байдуже, чи кохає він її, чи ні, а він її не кохав. Утім, за кілька хвилин вона розслабилась і той її особливий погляд кудись зник. Дікі вийшов з тераси, залишивши його з Мардж. Том запитав про книжку, яку вона писала. То була книжка про Монджибелло, пояснила дівчина, вона містила її власні фотографії. Вона розповіла, що родом з Огайо, і показала йому світлину свого сімейного будинку, яку завжди носила в гаманці. То був звичайнісінький обшитий дошками будинок, але для неї то був дім, з посмішкою додала Мардж. Деякі слова вона вимовляла своєрідно, і ця вимова смішила Тома. Та здебільшого він вважав її вимову й лексику жахливими. Утім, він намагався бути з нею особливо поштивим. Він відчував, що це буде йому тільки на користь. Том провів її до брами, вони по-дружньому попрощалися, але жоден не завів розмову про те, щоб десь зустрітися увечері або наступного дня. Без сумніву, Мардж трохи сердилась на Дікі.
10
Три чи чотири дні вони майже не бачилися з Мардж, хіба що на пляжі, та було видно, що дівчина трималася з ними стримано й навіть прохолодно. Вона посміхалася й теревенила, як завжди, може, й більше, однак стала надміру ввічливою, ніби хотіла приховати цю переміну у своєму ставленні. Том помітив, що Дікі занепокоївся, та, очевидно, не надто сильно, аби поговорити з Мардж сам на сам, бо відколи Том перебрався до нього, Дікі жодного разу не залишався наодинці. Том завжди був поряд.
Врешті