Я, ти і наш мальований і немальований Бог. Тетяна Пахомова
Читать онлайн книгу.
разом узяті, тому, знаючи про прихід німецької армії, звичайний люд підсвідомо й наївно сподівався на повернення часів а-ля Польща чи а-ля Австро-Угорщина.
Чужинці з’явилися в центрі Львова 29 червня, близько одинадцятої години. Рослі, зі змученим і байдужим поглядом, солдати впевненим і широким кроком йшли по львівській бруківці. У грубих рисах обличчя виділялося масивне квадратне підборіддя, яке в комплекті з широкими касками уподібнювало їх до непередбачуваних бульдогів. У спекотному повітрі стояв важкий запах поту від непраного одягу з металевою домішкою, яка виходила від нагрітих автоматів. Давид і Збишек стояли в натовпі, спостерігаючи за вояками й реакцією громадян. Дехто радісно кидав під ноги солдатів букети квітів; дехто, як і Давид, нагадував стиснуту пружину; інші дивилися без емоцій.
Коричнева маса отрутою повільної дії влилася в тіло Львова; кілька днів вона відновлювала сили й пильно роздивлялася перед початком смертельної трапези. У четвер і п’ятницю на тумбах і кутах будинків замерехтіли оголошення нової влади.
Захеканий Збишек прибіг до Зільберманів зі страшною новиною:
– Вам краще не виходити з хати… Усюди написано, що євреї винні у вбивстві кількох тисяч українців і поляків… що євреї розпалили війну, а німці прийшли захистити… І всюди заклик… вбивати євреїв, – важко видихнув хлопець.
Аарон заціпенів: ось він, початок… Початок кінця їхнього тихого й розміреного життя… Естер зорієнтувалася швидше, чим найперше загрожує така новина, і попросила хлопців і чоловіка розвернути шафи до вікон. Довго чекати не довелося – нова влада підло підбурила й благословила початок антиєврейських погромів.
У кожному суспільстві є особлива антисоціальна й паразитична каста, що стає гидким уособленням гірших зразків людських якостей, а наготу свого життєвого девізу «Як так зробити, щоб нічого не робити» прикриває цинічними ерзац-цінностями на кшталт «Я – Робін Гуд життя», «Грабуй награбоване», «Не для того мамка мене на світ привела, шоб я тяжко працював», «Чому в нього є, а в мене нема? Бог же велів ділитися». Людина – представник хоч і вищий, але все-таки тваринного світу, та й від античних часів відома створена мудрецями класифікація людей за найколоритнішими тваринними типажами: бачимо людей-левів – хоч і хижих, але благородно відкритих у своїх намірах, і зайців з життєвим кредо «Моя хата скраю, я нічого не знаю», і мерзенних хробаків – «Як скажете, панове», а є й шакали та гієни – боягузливі перед сильнішими і безжальні зі слабшими й беззахисними; а повний місяць, що стоїть на небі під час їх народження, дарує їм душу дволикого Януса – людську й вовкулаки. Людська – для того, щоб жити в людській подобі, вовча – щоб з’їсти власне людське і завдати болю чужому…
Чи то був вищий помисел у їх появі – бо, як красу троянди оцінюють порівняно з будяком, а нам знання того, що добрий вчинок є добрим, дає мерзенний для порівняння, – чи не послані такі люди з вовчими помислами для кращої оцінки нами повсякденних радощів звичного життя?.. Хоча, швидше за все, Бог занедужав, а його справи спритно перебрав сатана…
Гопники