Я, ти і наш мальований і немальований Бог. Тетяна Пахомова
Читать онлайн книгу.
незатьмареними очима. Мірочка ж набиралася досвіду бути вправним покупцем і натхненно та вперто торгувалася, часом істотно збиваючи ціну, бо ніхто не витримував кваліфікованих дорослих аргументів, що лилися з вуст потішної маленької красуні. Хоча питання нестачі грошей для сім’ї не стояло, уміння їх економити було важливою складовою сімейного виховання. М’ясо родина купувала лише в єврейських різників, бо закони кашруту приписували, щоб тварина була вбита в спеціальний спосіб. Сьогодні в кошик потрапили ще й кілька кіло добірної яловичини, яловича печінка й шкірки гусячих шийок – увесь цей гурманський набір мав стати сьогоднішньою вечерею й завтрашнім бенкетом, одне слово – Шаббат!
Бабуся Циля традиційно зробила вступ до кінцевої перевірки фінансів – пробурчала: «Горло має невелику дірку, а проковтне і дім, і дахівку», – і надійно запакувала гаманець. На ратуші годинник бамкнув одиннадцяту, і Циля з Мірою поспішили додому. Дівчинка мала достатньо сили, щоб нести один із кошиків, але вдвох із бабусею вони, м’яко кажучи, були немаленькі й займали весь тротуар; тому слизький риб’ячий хвіст, що виглядав із кошика, вимастив штани опецькуватому парубійку:
– Ах ти мале гімно! – не втримався той, бо святочні штани отримали клейку риб’ячу мітку.
– Хм, а ти – велике! – спокійно відбила напад Мірочка, а бабуся Циля довго тряслася від беззвучного сміху, мов велике желе, і тішилася винахідливості онуки…
Удома все вже сяяло чистотою: важкі кришталеві люстри були протерті водою з оцтом, інкрустовані італійські меблі двічі відшліфовані, павуки й мухи, якщо й уціліли, то лише в глибоких потаємних шпаринах плінтусів, і не ризикували показуватися принаймні до вечора. Бабуся Циля прилягла, Давид помчав до перукаря Зілмаха, а Мірочка пообстригала нігті на руках (для нігтів на ногах був визначений четвер) і пішла мити й сушити своє розкішне волосся – Шаббат!.. Проте матеріалізовувалося свято найбільше на кухні: тут Естер уже сплела й поставила в піч три хали різного розміру, вправно розібралася з щуками й приготувала їх до фарширування. Кухарської роботи було багато; добре, що не спізнилася служниця Ядвіга, яка жила за кілька кварталів звідси. Ядвізі було десь під сорок – трохи більше, ніж Естер, і її життєвий досвід давав високу швидкість по кухні і вправність у нарізанні продуктів; Зільбермани цінували те, що вона як людина дуже тактовна й стримана на язик стала тією невидимкою, яка в час Шаббату, коли нікому з сім’ї не можна робити нічого: ні загасити свічки, ні мити посуд, навіть зав’язати розплетені шнурівки, – з’являлася в потрібну мить, як паличка-виручалочка, і так само непомітно розчинялася в якомусь із кутків великої кухні.
Естер з Ядвігою вправлялися на кухні, як злагоджені піаністи на одному піаніно в чотири руки: страви суботи, які були вивчені добре, визначалися вишуканою простотою в приготуванні й добрим смаком. Жінки приготували цимес – тушковану моркву, хелзль – фаршировані гусячі шийки, ароматний бульйон з яловичини, а до нього – м’ясні галушки;