Я, ти і наш мальований і немальований Бог. Тетяна Пахомова
Читать онлайн книгу.
чому мали повагу серед усіх груп та громад строкатого Львова. Їх не стосувалася єврейська приказка «Людина викопує золото, а золото закопує людину»: сім’я робила щедрі пожертви бідним на Пурим, віддавала десятину доходів – трумот, за що мала шану й вагу в єврейській громаді. Добрий стан справ виробив у них ті панськовиті неквапність і незалежність, що дозволяли оку вмить вирізнити їхні інтелігентні постаті у львівській юрмі.
Сьогодні батько й син, як зазвичай у п’ятницю, раніше відпускали майстрів і зачиняли свої магазинчики. Дорогою додому обидва зайшли до привітного перукаря Зілмаха, який дуже дорожив такими клієнтами й так примовляв коло їхніх голів, що його красномовству, як сказав Аарон, «міг би позаздрити сам біблійний Соломон», чим дуже потішив вправного фрезієра. Сорокарічний Аарон походив на батька в усьому, що Яків бачив і дуже тим пишався, бо, зважаючи на похилий вік, часом уже замислювався за вічність… Але щодо сина і його сім’ї він був спокійний: у хаті був і хліб, було і на хліб, були й розуміння, злагода, повага – аби лиш здоров’я Бог послав.
Чоловіки сімейства неквапно збиралися на п’ятничну молитву в синагогу. На головах з’явилися маленькі кіпи, плечі покрила святкова накидка. Трійця вирушила брукованими вуличками Львова до найближчої синагоги, вливаючись у великий потік одновірців, і з балкона здавалося, що це ожили маленькі столики з літнього кафе з темними тарілочками по центру…
У великій гостьовій кімнаті все було готове до зустрічі Шаббату: на столі, укритому мереживною скатертиною, виділялася пишними косами посипана маком хала, яка захищала своє пухке тіло від голодних завчасних поглядів білосніжною серветкою та виглядала, як панна на троні, – мала ж бо спеціальну срібну підставку; свічки спиралися на елегантні свічники з виноградною лозою; вишуруване до блиску столове срібло чекало зустрічі з рафінованими наїдками. І от настав час повернення родини із синагоги: тримаючи в руках пахучі букетики з м’яти, чоловіки несли на своїх лицях ту духовну печать очищення, яка не має взагалі-то національності, бо властива всім людям, які замислюються над смислом цього світу та своїм місцем і призначенням у ньому, а вигляд їх мало чим відрізнявся від вигляду католицьких хлопчиків на перше причастя… Та й хто його зна, може, саме такий ошатний щотижневий вигляд додавав євреям бажання й сили зберігати свою ідентичність?..
– Чи відділена вже хала? – делікатно поцікавився Аарон.
– Так, – піднесено доклала готовність Естер.
Усі разом почали співати гімн «Шалом алейхем…»:
– Шалом алейхем, мальахей га-шарет, мальахей ельйон мі-Мелех, малохей га-млахім, га-Кадош, Барух-Гу… (Заходьте з миром, ангели світу, посланці Всевишнього Святого Царя царів, благословен він!..) Бархуні ле-шалом, мальахей ельйон, мі-Мелех, мальхей га-млахім, га-Кадош, барух-Гу!.. (Побажайте мені миру, ангели світу…)
Це прохання про мир щоп’ятниці піднесено летіло над Львовом,