Зазирни у мої сни. Макс Кідрук
Читать онлайн книгу.
Михалича, – зиркнув через плече: – Ми поїдемо, мам, ти відпочивай, – а тоді обережно, щоб не розбудити, підгорнув ковдру й узяв сина на руки. Разом із периною. Малий шумно вдихнув, поворушився, проте очей не розплющив і за мить, уткнувшись лобом мені в груди, спокійно засопів.
– Ковдру привезу завтра, – сказав я.
Мама мовчки провела нас до виходу.
Ми ступили до своєї квартири на Грушевського, коли годинник показував кілька хвилин по п’ятій ранку. Я забрав Теодора у Єви (вона тримала малого на руках, поки я керував машиною), видобув його з важкої перини та вклав у ліжко. Хлопчак спав без задніх ніг. Я посадив Михалича навпроти голови сина, щоби, прокинувшись, він міг дотягнутися до іграшки. За хвилину скинув із себе одяг, упав на ліжко та провалився в сон ще до того, як дотягнув ковдру до підборіддя. Єва, сердита через обірване святкування, нашвидкуруч змила з себе косметику й уляглась з іншого боку.
Ми не проспали й трьох годин. О пів на восьму ранку, тягнучи за собою Михалича, Тео причапав до спальні.
– Мамо! Мамо! – малюк кликав маму, але тому що ближче до входу в кімнату лежав я, торсав за плече мене та горлопанив у вухо мені. Я остаточно отямився, коли Теодор шкрябнув пальчиками по щетині на моїй щоці, а потім смикнув за носа. – Тату, а Дід Молоз? Де Дід Молоз?
Я ледь продер ліве око й крізь щілину між повіками подивився на сина. Його очі були мокрими від сліз, він от-от мав розплакатись.
«Паскудство», – я гарячково намагався щось вигадати.
– Що сталося? – з-за спини долинув сонний Євин голос.
Секунд п’ять я мовчав, а тоді здався. Хоч-не-хоч доведеться вставати. Повернувся, ліг на спину, розплющив очі. З рота тхнуло так, наче там захоронили виводок здохлих щурів.
– Ми забули подарунки в мами.
– О-о-о… – простогнала дружина.
Щокою Теодора скотилася перша велика сльозина.
– Він не плийшов? Цому він не плийшов, тату?
Єва перехилилася через мене, взяла Теодора під пахви, посадила між нами на ліжку й обняла:
– Сонечко, не плач. Послухай мене: ми з татом вночі приїхали й забрали тебе додому, а Дід Мороз прилетів до бабусі Каті, бо думав, що ти ночуєш у неї; він заплутався та залишив подарунки в бабусиній квартирі, – хлопчик підняв зарюмсане личко й поглянув на Єву, потім перевів недовірливий погляд на мене. Я кивнув, типу все так і було. Єва посміхнулася – добре, що у два з половиною роки дитина ще не відрізняє щиру посмішку від фальшивої, – і продовжила: – Пам’ятаєш? Ти вчора заснув у бабусі Каті вдома.
От тільки він не пам’ятав. Тео не пам’ятав нічого з того, що відбулося минулого вечора.
6
У ніч із 9 на 10 січня я на власні очі побачив те, що так налякало мою маму.
Напередодні тієї злощасної ночі – в середу – Єва мала вихідний. Я, у прагненні заробити, виїхав таксувати рано та повернувся пізно, за десять хвилин до другої. Воно було того варте: шістнадцять замовлень, чотириста шістдесят гривень, хороші чайові. З тих чотириста шістдесяти сорок доведеться віддати