Зазирни у мої сни. Макс Кідрук
Читать онлайн книгу.
квартирі ми поклали малого в ліжко. Я розповів Єві, що сталося. Присівши на край ліжка, вона гладила Теодорову голівку, розпитувала, чи нічого не болить. Малий заперечно мотав головою. Він винувато зиркав на мене з-під ковдри, але не виглядав хворим чи наляканим. Єва тричі повторила, чи пам’ятає він, що трапилося. Тео ствердно кивав і говорив, що він упав і боляче вдарився.
Зрештою ми залишили його самого й перебралися на кухню. Тут дружина поцікавилася, те, що відбулося, схоже на епілептичний напад. Я сказав, що жодного разу в житті не бачив хворих на епілепсію під час нападу. Так, Тео мав судоми, але, схоже, він не втрачав свідомості. Принаймні він добре пам’ятав момент, коли впав на асфальт.
У вівторок Єва повела малого до міської дитячої лікарні, що на Чорновола. Невролог скерував їх до Діагностичного центру на електроенцефалографію. Зробивши ЕЕГ, Єва не схотіла повертатися до лікарні, чомусь засумнівавшись у професійності тамтешніх лікарів. Дружина переконала мене в доцільності консультації у приватного спеціаліста. Того ж вечора вона записалася на прийом – на одинадцяту ранку четверга – у приватній клініці Василя Паламара, що на вулиці Гагаріна на півночі Рівного. Оскільки у четвер Єва не мала змоги відлучитися з роботи, вранці 16 квітня 2015-го малого на огляд до Паламара повіз я.
21
Я знав, що без проблем знайду місце для машини під клінікою Паламара, проте навмисно залишив «алмеру» на стоянці перед торговельно-розважальним комплексом «Чайка», більше ніж за сотню метрів від клініки. Я тягнув час, щоб зібратися з думками.
Ми з Тео вибралися з машини на майже порожню стоянку. Асфальт після вранішнього дощу мокро поблискував, лише де-не-де відкриваючи сірі підсохлі латки. Теодор повернувся до входу в торговельний комплекс і задер голову. Пригадав. На третьому поверсі «Чайки» розташовувалось Fashion Cafe з ігровою кімнатою, працівники якої наглядають за дітьми, даючи можливість батькам розслабитися й нормально відпочити. У липні минулого року ми з Євою святкували у Fashion Cafe його день народження. Малюк підняв руку й сказав:
– Там батут.
– Так, – кивнув я.
– І гірка. Тату, пам’ятаєш, там ще була гірка така?
– Ага. А ще лабіринт, і машинки, і… – у дитячій кімнаті також були ігрові автомати, прикольні пластмасові будиночки, аерохокей і багато іншого, проте я припнув язика, щоб даремно не розбурхувати уяву Тео. – Хочеш підемо туди? Пограєшся, а потім спробуємо якусь нову піцу.
Тео підстрибнув:
– Хочу!
– Але тільки після лікаря.
Малий не став комизитися. Слухняно подав руку, й ми рушили до виходу зі стоянки. У вільній руці я стискав висновок за результатами вчорашнього обстеження в Діагностичному центрі. Проминувши перехрестя Грушевського та Гагаріна, я витягнув його з файла та перечитав.
ПАСПОРТНІ ДАНІ:
Номер