Відьмак. Кров ельфів. Анджей Сапковський
Читать онлайн книгу.
думаю, – спокійно промовила Йеннефер. – Цьому я перерізала трахею і сонну артерію. Може, щось у ньому ще шумить, але пошумить дуже недовго.
Любисток здригнувся.
– Ти перерізала йому горло?
– Якби я із вродженої обережності не вислала поперед себе ілюзію, тут би лежала я. Гляньмо на того другого… Зараза. Дивися, такий моцний хлоп, а не витримав. Шкода, шкода…
– Він також мертвий?
– Не витримав шоку. Гм… Я трошки сильніше, ніж треба, його підсмажила… Глянь, навіть зуби обвуглилися… Що з тобою, Любистку? Будеш блювати?
– Буду, – невиразно відповів поет, зігнувшись і спершись лобом об стінку хліва.
– Це все? – Чародійка відставила кубок, потягнулася за рожном[12] із курчатками. – Нічого ти не набрехав? Нічого не забув?
– Нічого, крім подяки. Дякую тобі, Йеннефер.
Вона глянула йому в очі, легенько кивнула, її чорні лискучі локони захвилювалися, каскадом стекли на спину. Вона зсунула печене курча на дерев’яну тарілку й почала його вміло розбирати. Користувалася ножем і виделкою.
Любисток досі знав лише одну особу, яка настільки ж вправно могла їсти курчаток ножем і виделкою. Тепер уже знав, де й від кого Ґеральт цьому навчився. «Ха, – подумав, – не дивно, він мешкав цілий рік у неї вдома у Венґерберзі, й, перш ніж від неї утік, вона зуміла вкарбувати в нього не одне дивацтво». Сам він стягнув з рожна друге курча, не роздумуючи відірвав ніжку й почав її обгризати, демонстративно тримаючи обома руками.
– Звідки ти знала? – запитав. – Яким чином вдалося тобі встигнути прийти мені на допомогу?
– Я була під Блеоберісом під час твого виступу.
– Я тебе не помітив.
– Я не хотіла бути поміченою. Пізніше поїхала за тобою до містечка. Чекала тут, у трактирі, бо не годилося мені йти туди, куди пішов ти, до того притулку сумнівної розкоші й беззаперечної гонореї. Утім, мені набридло. Я кружляла по подвір’ї, коли здалося, що чую голоси з хліва. Напружила слух, і тоді виявилося, що то зовсім не якийсь там содоміт, як я спочатку подумала, а лише ти. Гей, господарю! Ще вина, якщо ваша ласка!
– Служу вельможній пані! Уже лечу!
– Того самого, що раніше, але, дуже прошу, цього разу без води. Воду я визнаю лише в лазні, у вині вона мені огидна.
– Слухаюся, слухаюся!
Йеннефер відсунула тарілку. На курчаті, як зауважив Любисток, м’яса залишилося ще достатньо на сніданок для корчмаря і його родини. Безперечно, ніж і виделка були знаряддям елегантним і вишуканим, але малоефективним.
– Дякую тобі, – повторив він, – за спасіння. Той проклятущий Ріенс не залишив би мене живим. Вичавив би з мене все й зарізав би, як барана.
– Я теж так думаю. – Вона налила вина собі і йому, підняла кубок. – Тож вип’ємо за твоє врятоване здоров’я, Любистку.
– За твоє, Йеннефер, – відсалютував він. – За здоров’я, про яке від сьогодні молитимуся, скільки буде в мене нагод. Я твій боржник, чарівна пані, сплачу той борг у своїх піснях. Знищу в них міф, що
Рожен – тут: металевий прут, на який настромлюють м’ясо або рибу для смаження на вогні.