Пригоди Олівера Твіста. Чарлз Діккенс
Читать онлайн книгу.
що в Олівера виникла підозра, чи не збираються вони часом одурити старого пана й зовсім не піти сьогодні на роботу. Проноза пустував і пускався на недобрі жарти: то пхне когось, то здере шапочку з маленького хлоп’ятка й закине її через паркан, а Чарлі Бетс виявив досить вільні поняття про чужу власність: проходячи повз вагани з городиною, він поцупив кілька яблук та цибулин і миттю порозсовував їх по своїх кишенях (а кишень у нього було дуже багато, й були вони надзвичайно просторі і вбирущі). Це все дуже не подобалось Оліверові, і він уже лагодився сказати товаришам, що піде назад додому навмання, коли це якась дуже таємнича зміна в поводженні Пронози дала зовсім інший напрямок його думкам.
Хлопці саме вийшли з вузенького завулка на невеличкий майдан близько Клеркенуелля, що внаслідок якогось непорозуміння зветься Зеленим, коли це Проноза раптом зупинився й, притиснувши пальця до рота, крадькома потягнув товаришів назад.
– Що сталося? – спитав Олівер.
– Тс-с, – зашипів на нього Проноза, – бачиш оте старе опудало біля книжної ятки?
– Того старого пана? – перепитав Олівер, – так, бачу.
– Ловка штучка, – провадив Проноза.
– Золото, – сказав Чарлі.
Олівер здивовано глянув на одного, потім на другого, але не встиг допитатися, у чому річ: хлопці в одну мить опинилися по тім боці й, нечутно ступаючи, підкралися до старого джентльмена. Олівер ступив за ними кілька кроків, вагаючись, що робити: йти вперед чи назад, і зупинився, зніяковілий, серед вулиці.
Старий пан був, очевидячки, дуже поштивою особою, бо мав напудроване волосся й золоті окуляри. На ньому був темно-зелений сурдут з чорним оксамитовим коміром і білі штани, а під пахвою він тримав елегантського бамбукового ціпочка. Він узяв з рундука якусь книгу й так заглибився у читання, немовби це було не на вулиці, а в затишному кабінеті, і, очевидячки, забув про все навколо: про рундук і про вулицю, – і не бачив нічого, окрім самої книжки; видно було, що він взагалі не збирається випускати її з рук: він перегортав сторінку по сторінці, читав, не відводячи очей, усе від першого до останнього рядка, знову перегортав, знову читав і так без кінця.
Але ж як оторопів Олівер, як похолонув він, коли це враз перед очима в нього Проноза запустив лапу в кишеню старого пана, витяг звідти носову хустку, ткнув її Чарлі в руку й кинувся разом з ним навтікача за ріг. Оліверів мозок мов блискавицею пронизало: так ось звідки беруться хустки, годинники й самоцвіти старого. Одну мить він стояв як вкопаний: кров почала битися так шпарко в його жилах, що його всього мов вогнем поняло; але в ту ж хвилину, не тямлячи, що робить, з сорому, з болю, з переляку він кинувся прожогом бігти. Це тривало одну лише хвилю, але саме в ту мить, коли Олівер чкурнув навтікача, старий пан, встромивши руку в кишеню й не знайшовши там носовичка, швидко обернувся. Хустка зникла; він побачив, що якийсь хлопчик прудко тікає від нього, і, цілком природньо, збагнув, що це саме й є грабіжник, і з криком «Лови злодія!» побіг навздогін Оліверові з книжкою