Пригоди Олівера Твіста. Чарлз Діккенс
Читать онлайн книгу.
книгар трохи віддихався, заговорив спокійніше й докладно розповів, як стояла навсправжки вся справа.
– Чому ж ви не з’явилися раніше? – спитав після короткої мовчанки містер Фанг.
– Не мав на кого залишити крамничку, – пояснив той. – Всі як один кинулися здоганяти злодія. Лише п’ять хвилин тому я допросився заступити мене і ось прибіг сюди удух.
– Ви кажете, що позивач читав на той час? – перепитав суддя, помовчавши ще трохи.
– Так, читав оцю самісіньку книгу, що ось тримає в руці, – відповів свідок.
– Ага, цю саму книгу? А чи заплатив він за неї? – зрадів містер Фанг.
– Ні, не заплатив, – усміхнувся книгар.
– Боже, я зовсім забув! – щиро скрикнув старий пан.
– Чудесно, чудесно, ніде правди діти, а ще позиває нещасне безвинне хлоп’я! – обурився містер Фанг із досить комічним зусиллям показати себе праведним оборонцем покривджених. – Я мушу зазначити, сер, що ви заволоділи книжкою серед досить підозрілих обставин; дякуйте Богові, що власник книги не бажає позивати вас. Закарбуйте це собі раз назавжди. Хай це буде для вас пересторогою, чоловіче, бо іншим разом вам доведеться відповідати перед законом. Хлопець вільний. Прошу залишити залу.
– Прокляття! Прокляття! – прошипів старий джентльмен, не стримуючи більше довго приборкуваного гніву. – Та я…
– Звільнити залу суду! – звелів ще раз судя. – Полісмени, чуєте? У цю ж мить звільнити.
Наказ було виконано і вкрай обуреного й розгніваного містера Броунлоу з книжкою в одній руці та з ціпком у другій виведено з світлиці. Але скоро він опинився надворі, як від його гніву й сліду не стало: перед ним на камінні лежав горілиць нерухомо смертельно блідий хлопчик з розхристаною сорочкою й обіллятими водою скронями і тільки час від часу конвульсивно здригувався.
– Бідна крихітко, бідна крихітко! – зітхнув, схиляючись над ним, містер Броунлоу, – покличте мені, будь ласка, карету. Швидше, швидше!
Карету негайно покликали, й Олівера обережно знесли в неї і поклали на переднє місце, а містер Броунлоу сів супроти нього.
– Дозвольте й мені з вами? – попрохав книгар, відчиняючи дверцята.
– Звичайно, звичайно, дуже прошу, сер, – жваво відказав містер Броунлоу. – Я про вас зовсім забув. Боже мій, у мене ще й досі в руках ця нещасна книжка. Сідайте, сідайте. Бідне моє маленьке створіннячко… Швидше, не можна гаяти ані хвилини.
Книгар скочив у карету, і вони рушили.
Розділ XII
Де розповідається про те, як Олівер уперше на своєму віку зазнав ласки, і де читач знову зустрічається з веселим старим джентльменом і його молодими друзями
Карета покотилася майже тим самим шляхом, що ним у товаристві Пронози уперше підходив до Лондона Олівер; але біля Айлінгтонського Енджеля вона звернула в інший бік і нарешті зупинилася перед чистеньким будиночком у затишній тінявій вулиці неподалік Петонвілю. Тут непритомного Олівера під доглядом самого містера Броунлоу обережно роздягнули, поклали