Дракула. Брем Стокер
Читать онлайн книгу.
через цю гидоту і сталася халепа. Це – нікчемна іграшка для чоловічого марнославства. Геть її!
І розчинивши важку віконну раму одним порухом своєї страшної руки, граф викинув дзеркальце, яке розбилося далеко внизу на друзки об каміння, яким було вимощено двір. Потім, не вимовивши ні слова, він пішов. Це було дуже прикро, бо тепер я не бачитиму себе під час гоління, хіба що спробую скористатися футляром для годинника або горщиком для гоління, на щастя, зробленим із металу.
Зайшовши до їдальні, я побачив на столі приготований сніданок, але графа не було. Так я поснідав на самоті. Дивно, але я ще й досі не бачив, як граф їсть або п’є. Він такий дивний! Після сніданку я трохи повештався по замку і позаглядав туди-сюди. Вийшовши на східці, я знайшов кімнату, повернену на південь. З неї відкривався чудовий краєвид, і з того місця, де я стояв, усе було дуже добре видно. Замок розташовано на самому краєчку моторошної прірви. Кинутий з вікна камінь падатиме тисячу футів униз, ні об що не вдарившись на своєму шляху! Скрізь, куди сягає погляд, – море зелених крон дерев, між якими де-не-де видніються прогалини, що вказують на глибокі провалля. То тут, то там можна бачити сріблясті ниточки річок, що течуть, звиваючись, ущелинами через ліси.
Але наразі я не надто налаштований описувати красоти, бо, продовживши після цієї кімнати свої дослідження замку, я скрізь знайшов у ньому самі лише двері, двері та двері – усі замкнені на замок або на засув. Окрім вікон у стінах замку, тут ніде немає доступного виходу.
Замок є справжнісінькою в’язницею, і я у ній – в’язень!
Розділ ІІІ
Коли до мене дійшло, що я – в’язень, я наче сказився. Я носився сходами, сіпаючи кожні двері і висовуючись із кожного знайденого мною вікна, але незабаром переконаність у своїй безпорадності взяла гору над іншими моїми почуттями. Згадуючи свої дії декілька годин по тому, я роблю висновок, що, мабуть, на якийсь час я збожеволів, бо поводився, наче щур у пастці. Однак, остаточно переконавшись у своїй безпорадності, я спокійно сів – так само спокійно, як я робив усе у своєму житті – і почав міркувати – як же найкраще вчинити у цій ситуації? Я все ще продовжую міркувати і поки що не дійшов якогось конкретного висновку. Мені ясно лише одне: про мої думки не варто повідомляти графові. Він чудово усвідомлює, що я є в’язнем; і оскільки він сам це влаштував, при цьому керуючись, вочевидь, якимись особливими мотивами, то він лише спробує якось мене обдурити, якщо я повністю йому відкриюся. Наскільки я міг збагнути, мій найкращий план мав полягати в тому, щоб тримати свої відкриття і страхи в собі, при цьому пильно стежачи за всім, що відбувається. Гадаю, що я або піддався власним страхам, як та мала дитина, або ж справді вскочив у жахливу халепу; якщо істинним є останнє припущення, то мені слід – і зараз, і надалі – докласти максимум зусиль і кмітливості, щоб із цієї халепи виплутатися. Не встиг я дійти цього висновку, як почув, що внизу