Мелодія кави в тональності сподівання. Наталія Гурницька
Читать онлайн книгу.
здоровий глузд та самовладання, коли сідав за картярський стіл. Він і не пив без міри, і в сумнівні афери не встрявав. Значно охочіше вирушав на полювання чи проводив час із друзями. Завжди думав насамперед про інтереси родини та про справи, а тому тепер у них є за що жити і всі господарські справи більш-менш у порядку. Та й дітям буде що у спадок залишити. Принаймні якщо не станеться чогось несподіваного.
Анна поклала долоню собі на живіт, намацала дитинку і важко зітхнула. Що з того, що Адам був таким хорошим батьком. Ця дитинка ніколи не знатиме свого тата. Навіть не сумуватиме за ним, бо ніколи й не бачила. Хіба просто прикро буде через те, що в інших є батько, а в неї нема.
Анна скривила губи в гіркій посмішці. Може, краще б Адам теж був затятим картярем. Тільки щоб жив. Та й, якщо вже зовсім чесно, то й він міг за картярським столом до світанку засидітися, і щось там іноді теж програвав. Не надто багато і для родини невідчутно. Ще й фортуна була до нього прихильною, а він не втрачав голову і міру знав. Але нехай би навіть і програвався. Це така дурниця. Лише смерть не можна виправити. Все інше якось залагоджується. І по борделях Адам не ходив, і міцними трунками не зловживав. Життя з ним взагалі не обіцяло жодних прикрих несподіванок. Коли Адама не турбувало здоров’я чи проблеми в справах, у них усе було так гармонійно і щасливо, що годі й бажати кращого.
Анна обережно повернулася на інший бік і знов почала вслухатись у те, що діялося на вулиці. Сусід довго не дебоширив. Напевно, ті, хто його привіз, не мали настрою ворохобити людей посеред ночі і якнайшвидше спекалися товариша по чарці та забралися геть з-перед очей його дружини. Незабаром усе довкола затихло і вулицю знов огорнула тиша. Лише вдалині чувся приглушений цокіт копит, і десь на сусідній вулиці надривно гавкав пес.
Анна прислухалася до звуків у домі. Спочатку нічого, тоді скрипнуло ліжко в дитячій, за декілька хвилин ще раз, потім знов. Здається, Елі та Яніні сняться надто яскраві й неспокійні сни. Вчора слуги якраз прибирали перед зимовими холодами сад, альтанку, стрих[14] та закуток саду поза будинком. Без малих таке дійство, звісно, обійтися не могло, то надурілися за цілий день досхочу, нагасалися по хаті та подвір’ям поміж старого мотлоху до знемоги і тепер неспокійно сплять. Які ж вони непосидючі. Зовсім від рук відбилися. Треба перевірити, чого вони там навчились у гувернантки цього тижня. Минулого не надто старалися і не вивчили того, що вона їм наказала завчити напам’ять. З французьких поезій, наприклад.
Та й Войцех постійно десь пропадає всі ці тижні. Навіть не каже, куди йде, а мовчки вдягається і зникає з дому. Мала підозру, що він знайшов собі дівчину чи жінку не дуже суворого виховання, бо щось надто багато тепер грошей витрачається на його розваги, одяг та щоденні потреби. Та й ходить він останнім часом невідомо куди ледь не кожного вечора. Ще дитину приживе невідомо з ким, то доведеться утримувати дитину і його самого одночасно. Краще б навчався та зайнявся б чимось корисним. Наприклад, допоміг провадити
Стрих – горище (