Марево. Світлана Томашевська
Читать онлайн книгу.
рамах, на них були заспокійливі пейзажі. Позолочені рами вдало гармоніювали із зеленувато-синіми стінами. Між вікнами стояла величезна шафа зі скляними дверцятами. Через значний розмір приміщення вона не здавався громіздкою, не тиснула габаритами, гармонійно вписувалася в обстановку.
Тонке павутиння фіранки майже не затримувало сонячного світла, від чого кімната здавалася затишною й радісною.
Влад поставив пляшку на журнальний столик, я розмістив поруч тарілку з нехитрою їжею. Поки він вовтузився з тарою, я підійшов до вікна. Побачив акуратно підстрижені газони, обрамлені невисокими стінками декоративних кущів, вимощені плиткою доріжки, оповиту плющем чи, може, виноградом альтанку. Далі вгадувалося щось на зразок фонтана.
– Подобається?
Я незграбно повернувся, зачепив стіл, від чого ноутбук здригнувся, вийшов зі сплячого режиму й замерехтів пробудженим монітором.
– Жити можна… – відповів нейтрально й тут же осікся.
На стіні за робочим кріслом у художньому безладі висіли кольорові фотографії в тоненьких позолочених рамках – приємні спогади мого однокласника: політики, джунглі, хмарочоси. На всіх був Влад, задоволений, радісний, успішний. Така собі галерея слави чи етапи великого шляху. Нічого особливого, подібне можна побачити чи не в кожному домі. Якби не…
З усієї різнобарвної мозаїки виділявся один знімок. Навіть не виділявся, він був менший і скромніший від інших. Але саме він привернув мою увагу й притягував до себе, немов магнітом.
– Що з тобою? А… – Влад усміхнувся. – Не очікував? Тільки не нервуйся, я тобі зараз усе поясню…
Пояснити він не встиг. Заграв мобільник. Дзвінок, напевно, був важливий. Нічого більше не сказавши, Влад вийшов у сусідню кімнату й щільно зачинив за собою двері. У багатих чимало таємниць не для сторонніх.
Та й не потрібні мені були жодні пояснення.
Не вірив я, що Влад зуміє переконати, ніби випадково опинився з Наталкою на пляжі екзотичної країни, з пальмами, блакитним небом, до неподобства чистим піском та іншими атрибутами й що його рука зовсім випадково обіймала її за талію. А дівчина через власні наївність і недосвідченість навіть не помітила вторгнення й сяяла від щастя.
Саме щасливий вираз обличчя Наталки став тією краплею, яка переповнила чашу й остаточно вибила опору з-під ніг. Я почувався обдуреним, мені хотілося завити від туги.
Рука моя стиснула горлечко пляшки. Я залишив апартаменти господаря й побрів невідомо куди.
Поки я дістався до виходу, злість і зневіра трохи розвіялися. Біль нікуди не подівся, але з нестерпного трансформувався в ниючий, з яким, притерпівшись, можна було змиритися.
Вдихнув свіжого повітря, що віддавало вологою вчорашнього дощу, відчув на обличчі лагідний дотик сонця й немов прокинувся.
Звідки такий сплеск емоцій, невластивий мені і від того лякливий?
Зовні особняк Влада справляв неоднозначне враження. Дивний витвір архітектури з античними колонами сліпучо-білого кольору, які підтримували портик