Персеїди. Нічна повість. Марiанна Гончарова
Читать онлайн книгу.
чекає продовження.
– Пиши, – командує баба Надя, – но-ги.
– Що «ноги»? Болять? Мучиться з ногами?
– Та не то шоби болять, – знову виходить баба Надя з образу і відкидається на спинку стільця, – так, на погоду коліна крутить. От знаєш, на погоду, крррутить, крррутить. І в мене крутить. У тебе крутить, нє? Так ти ж молода. А у мене крррутить, хай йому біс… Пиши: не болять ноги ні в кого. А то подумають, шо я жалуюся. «І пришліть нам уже ті джекси для Женіка, а то він кожен день просить. Якшо, канєшно… Канєшно, якшо зможете…» – вона бухкає важкою долонею по столі: – А нічо не захочуть! Нічо не зможуть! Жадні. От у мене, – баба Надя знову порпається в нетрях свого вбрання і витягує складений аркушик з мірками: ширина, довжина, зріст – і раптом дратується: – От іще той Женік, слухай! Оце треба мені так уніжатися, просити якісь штани? Боооожечки. Ну, давай, читай, шо ми тут насочиняли з тобою.
Мама читає листа баби Наді її небогам, перекладаючи з англійської. «Здрастуйте, дорогі небоги Ненсі, Дороті і твій, Дороті, син, мій внучатий небіж Брендон…» Баба Надя киває, іноді підозріливо дослухається, невдоволена – мовляв, не так вона казала. Тоді погоджується: от, як доладно мама написала про джинси! З її благословення мама підписує конверта, баба Надя слинить його і заклеює. Потім ховає в якійсь потаємній кишені, підводиться зі стільця, переходить до передпокою, із зусиллям взуває свої чуні на набряклі ноги, важко ступаючи, вибирається з квартири, постукуючи ціпком. «Зі скрипом» встає її старий сивий песик, і вони поволі спускаються удвох та йдуть геть – до наступного листа.
– Мам, а баба Надя тобі платить?
– Нє-а, – ніяковіє мама і виправдовується: – Ну вона ж лише раз на місяць, а то й на два приходить.
– Але ж сидить по кілька годин!
Мама зітхає і розповідає, як колись бабуся Олександра, тобто мамина свекруха, прийшла з базару і принесла відро дрібних, з чорними цяточками абрикосів. Мама навіть обурилась: кругом гілля ломиться від соковитих солодких абрикосів, а бабуся принесла щось таке, що тільки викинути.
– Мамо! – вигукнула до неї. – Навіщо ви купили цю гидоту? Вони ж дрібні, червиві. Нехай хоч і дешеві.
Бабуся втомлено присіла за стіл під горіхом на подвір’ї.
– Дитинко… – так пояснює мамі. – Вона така старенька, ота бабуся з її абрикосами, що їй ті п’ять карбованців просто так треба було дати. Без абрикосів.
І я розумію, що мама згідно із настановами моєї бабусі витрачає дорогоцінний свій час на бабу Надю просто так. Бо та старенька, спрацьована, втомлена і хвора.
– Ну що? – запитала мама наступного разу. – Купили коралі своїм небогам?
– Та купила… – баба Надя похнюпилась, водить палицею по підлозі.
– Дорогі? – поцікавилась мама.
– Та нє.
– А скільки?
– Та рубіль. Одна нитка – рубіль. У магазині намисто було. Подивилась – красне, значить, коралі. Та й купила…
Отож баба Надя таки метикована виявилася, домоглася свого. І «джекси» Женіку надіслали «мериканські», і Женік потім до Америки поїхав. І на роботу його там