Ворог, або Гнів Божий. Сергій Постоловський

Читать онлайн книгу.

Ворог, або Гнів Божий - Сергій Постоловський


Скачать книгу
Андрія та Марини і кулею пролетіли невеличкий коридор, то завмерли в дверях вітальні. Ми з хлопцями бачили-перебачили, проте навіть наша хвора уява не могла спрогнозувати такої трагедії.

      Марина сиділа на підлозі. Вона вже не вила, а просто хитала головою зліва-направо. Поруч стояла їхня з Андрієм єдина дочка Тетянка, яка в цьому році пішла в перший клас. Біля Марини ми побачили сумку-холодильник, таку, що береш в далеку дорогу, ставиш її в авто і вона працює від прикурювача. Іван підійшов до Марини.

      – Маринко! – він торкнувся її плеча, але її так сіпнуло, що ми злякалися за неї.

      Нечипайло торкнувся сумки-холодильника і відкрив її.

      Там була відрізана голова Андрія, без очей та язика. Вони лежали поруч. На внутрішній стороні накривки виднівся приліплений скотчем аркуш паперу, де було написано лишень два слова: «Привет из Новороссии».

      – Господи ти Боже мій, – прохрипів, я і в цю мить Марину почало трясти й сіпати, і ми зрозуміли, що справжня істерика ще попереду.

      – Викликай міліцію і «швидку»! – сказав Нечипайло Принципу, обіймаючи Марину.

      Я підійшов до Тетянки, взяв її за руку і вивів в іншу кімнату. Дівчинка весь час мовчала і їла мене своїм скляним, мертвим поглядом. Я не знав, що треба робити в таких випадках, бо в перший раз за все своє складне життя стояв поруч з дочкою друга, чия відтята від тіла голова лежала в сусідній кімнаті. Не було розуміння, які саме слова треба казати і чи треба, взагалі, щось говорити. І тут вона розплакалася.

      – Дядя Женя. Там тато…без тіла, – вирвалося з її дитячих, невинних вуст і я притиснув її до себе.

      – Я знаю, маленька, – казав я і гладив її волосся. – Нічого не бійся! Тепер ми з вами. Ми не дозволимо вас скривдити.

      – Але ж…тато…

      – Тихше, сонечко, тихше. Не треба. Якщо хочеш, поплач. Але не треба нічого казати. Ми з вами, сонечко. Ми з вами, – з мого рота сипались якісь дурниці, та нічого кращого я не міг придумати. Шок від побаченого був занадто сильним навіть для мене.

      Ми так з нею і просиділи, поки не приїхала швидка та міліція. Коли я передав Тетянку до рук медсестри і вийшов у коридор, то побачив там Івана, що сидів навколішки, обпершись об стіну й обхопивши свою голову руками. Нечипайло допомагав лікарю напоїти Марину заспокійливим. Я підійшов до опера.

      – Що у вас тут трапилося? – запитав він мене.

      На вигляд йому можна було дати і сорок, і п’ятдесят років. Він мав непримітну зовнішність, і я чомусь подумав, що його фізіономія ліпше пасувала б нашому відомству, ніж була придатна для служби в структурі МВС.

      Я витягнув своє посвідчення і показав йому. Він ретельно його вивчив і сказав:

      – Так що тут сталося, пане полковнику?

      – Отримали посилку, а там голова хазяїна цього помешкання, майора СБУ Андрія Хворостенка. Поруч з нею його очі та язик. Що ще? Нічого. Зафіксуйте усе, а я викликаю наших колег.

      – Мої співчуття, – сказав опер після недовгої паузи і відійшов до дільничного, який стояв у дверях вітальні з розгубленим виглядом.

      Я штурхнув Принципа


Скачать книгу