Гра на пониження. За кулісами світової фінансової кризи. Майкл Льюїс
Читать онлайн книгу.
переважно між північчю й третьою годиною ночі. У блозі він розповідав про свої операції на фондовому ринку й аргументував свої дії. На нього виходили люди. Як сказав фондовий менеджер великого вартісного фонду у Філадельфії: «Перше, про що я подумав: коли він цим займається? Він же інтерн, медик. Я бачив тільки результати не-медичної діяльності, й вони були просто неймовірні. Він показує свої фінансові операції. А люди стежать за ними в реальному часі. Він займається інвестуванням у вартість – просто під час бульбашки доткомів. Він купує вартісні акції, ми робимо те саме. Але ми втрачаємо гроші. Ми втрачаємо клієнтів. А тоді раптом він іде пробоєм. Його прибутки сягають п’ятдесяти відсотків. Це неймовірно. Він неймовірний. І не тільки ми це бачимо».
Майк Баррі не знав напевне, хто стежить за його фінансовими операціями, але зумів визначити, у якій сфері вони працювали. Його перші читачі прийшли з EarthLink і AOL. Випадкові відвідувачі. Проте незабаром вони перестали бути випадковими. На сайт Баррі заходили люди зі взаємних фондів на кшталт Fidelity та з великих інвестиційних банків Уолл-стрит на кшталт Morgan Stanley. Якось він висвітлив стан індексних фондів Vanguard і практично одразу ж отримав від їхніх адвокатів лист із забороною подальших протиправних дій. Баррі підозрював, що серйозні інвестори можуть навіть діяти за схемами, викладеними в його блозі, але не мав жодного уявлення про те, ким вони були. «Ринок знайшов його, – каже менеджер взаємного фонду з Філадельфії. – Він розпізнавав закономірності, яких більш ніхто не бачив».
На той час, коли Баррі прийшов на стажування до відділу нейрології Стенфордської лікарні, а це було у 1998-му, робота, яку він виконував між північчю й третьою ночі, перетворила його на невеличкий, проте значущий осередок у країні інвестування у вартість. На той час загальне захоплення інтернет-акціями вийшло з-під контролю й докотилося до медичної школи при Стенфордському університеті. «Переважно стажери, а також дехто з викладацького персоналу були зачаровані бульбашкою доткомів, – каже Баррі. – Меншість, хоч не така вже й маленька, займалися купівлею акцій та обговорювали все на світі – Polycom, Corel, Razorfish, Pets.com, TIBCO, Microsoft, Dell, Intel були серед тих, що їх я запам’ятав з розмов, але більшість цих назв мій мозок фільтрував як танесмішітьмене-дот-ком… А я тримав рота на замку, бо не хотів, аби вони дізналися, що я займаюся не лише медициною. Я гадав, що наживу собі багато лиха, коли лікарі побачать, що я не віддаюся медицині на всі сто десять відсотків».
Той, хто піклується про створення видимості достатньої відданості медицині, мабуть, недостатньо відданий медицині. Що далі Баррі просувався сходами медичної кар’єри, то більше відчував, що його сковують проблеми, пов’язані з реальними людьми. Він спробував ненадовго сховатися в патологічній анатомії, де люди люб’язно перебували в мертвому стані, але й це не допомогло. («Мертві люди, мертві органи. А потім іще більше мертвих людей і мертвих органів. Я вирішив, що мені потрібне щось більш інтелектуальне, черепно-мозкове».)
Він