Білі зуби. Зеді Сміт
Читать онлайн книгу.
Я подумала, що в нього симпатичне лице, приємний голос і задниця все ще доволі пругка й округла, як на чоловіка його років. Уже добре. А тепер, коли я дізнаюся про нього щось нове, він подобається мені все менше. Бачиш, краще б нам було йти іншим шляхом.
Від такої спотвореної логіки Ніна аж зірвалася на ноги.
– До того ж, – вела своєї Алсана, – я ніколи не знатиму його на всі сто. Витягнути щось з мого чоловіка – це все одно, що видушити воду з кореня.
Ніна не змогла стримати посмішку:
– Воду з каменя.
– Так-так, ти думаєш, я тупа. Але в чоловіках я таки розбираюся. Скажу тобі, – Алсана наготувалася підсумувати все сказане так, як це робили свого часу молоді, зачесані на залакований проділ, адвокати в Делі, – чоловіки – це найбільша таємниця. Бог простий порівняно з чоловіками. А тепер досить філософії: чебурека хоч? – з цими словами вона зняла накривку з пластикового пуделка й відкинулася на спинку лавки, тлуста, гарненька і вдоволена зробленим висновком.
– Це просто ганьба, що вони в тебе будуть, – послабила хватку Ніна, – хлопці, я маю на увазі. Це ганьба, що в тебе народяться хлопці.
– Що ти маєш на увазі?
Насправді зрозуміти цю фразу мала Клара (тільки тримай це в таємниці від Алсани та Арчі), котра впродовж кількох останніх місяців позичала книжки з її особистої бібліотеки і вже встигла поглинути одна за одною і «Жінку-євнуха» Жермени Грір, і «Страх польоту» Еріки Джонг, і, звісно ж, «Другу стать» – у той спосіб Ніна приховано намагалася позбавити Клару її «сфальшованої свідомості».
– Я маю на увазі, що чоловіки й так уже натворили багато хаосу в нашому сторіччі. їх достобіса багато, цих чоловіків. Якби я знала, що в мене має народитися хлопчик, – Ніна зробила паузу, щоби її обидві подруги приготувалися осмислити нову для їх сфальшованої свідомості ідею, – я б серйозно задумалася, чи не зробити мені аборт.
Алсана скрикнула й затулила однією рукою своє вухо, а другою – Кларине, через що мало не вдавилася шматком баклажана. Одночасно з якоїсь причини ця думка видалася Кларі страшенно смішною, відчайдушно смішною, убого смішною; тож за мить племінниця-соромітниця опинилася затиснутою між двох жінок, котрі схопилися за свої яйцеподібні животи, лише одна зі сміху, а друга – охоплена страхом та нападом асфіксії.
– З вами все гаразд, леді?
Над ними стояв Сол Йозефович – підстаркуватий чолов’яга, котрий добровільно взяв на себе місію доглядати за порядком у парку, хоча відповідну посаду міська рада скоротила ще хтозна-коли.
– Ми всі будемо горіти в пеклі, містере Йозефович, – спромоглася сказати, прийшовши до тями, Алсана, – оце й усе, що з нами трапилося.
Племінниця-соромітниця закотила очі:
– Говори за себе, тітонько.
Але Алсана із вправністю меткого снайпера вже вистрелила у відповідь:
– Так, так, кожен відповідає за себе – на щастя, Аллах уклав усе саме в такий спосіб.
– Доброго дня, Ніно, доброго дня, місіс Джонс, – сказав Сол, елегантно кланяючись кожній,