Гора між нами. Чарльз Мартін
Читать онлайн книгу.
Я бачив тебе раніше – ти бігала крос уже другий рік. Ходили чутки, що ти просто неймовірно бігаєш великі дистанції. Ти мала коротке волосся – як у Джулії Ендрюс у «Звуках музики»[18]. Ти підійшла ближче та легко перестрибнула лавку, а потім і високу огорожу, біля якої я стояв. Я чув твоє дихання – глибоке, ритмічне, цілеспрямоване. Десь у той момент, коли перестрибувала через паркан, ти кинула на мене погляд своїх смарагдових очей. Від твоїх рук та пальців мене загнало в піт. Я пробубонів щось на кшталт «отакої», перечепився через бар’єр і впав. Це на мить відвернуло твою увагу – чи, може, ти дозволила їй відвернутися, – і куточок твоїх губ осміхнувся мені, а очі спалахнули. Уже наступної миті твої ноги торкнулися землі, з очей зникло світло, і ти побігла.
Я дивився тобі у спину. На треку стояли перешкоди, і ти рушила, легко перестрибуючи їх усі. Земля під тобою здіймалася та опускалась, але це мовби ніяк не впливало на твої рухи. Абсолютна концентрація. Однак твоє обличчя – воно наче не брало у цьому участі. І я знову щось пробубонів, а мій товариш ляснув мене по потилиці.
– Навіть не мрій про неї, – мовив Скотт.
– Що?
– Рейчел Гант – у тебе жодних шансів.
– Це ж чого?
– Усе просто. Нейт Келсі.
Довелося відвести погляд від твоєї спини. Перед очима виник образ Нейта – півзахисник футбольної команди без жодного натяку на шию. Уже три роки утримує рекорд із тиску лежачи. Тим часом ти добігла до кінця поля та зникла у жіночій роздягальні.
– Ще побачимо, хто кого.
Знову ляпас.
– Хлопче, та тебе треба лікареві показати.
Шкода, що він не показав.
Дружина тренера працювала у приймальні декана[19] – вона завжди мені допомагала, так що я попросив у неї твій розклад. Щойно я його проглянув, як у мене з’явилося неймовірно сильне бажання узяти інший факультатив. Мого куратора переконати було непросто.
– Що ти хочеш вивчати?
– Латинську мову.
– Навіщо?
– Мені подобається, як люди розмовляють латиною.
– Люди не розмовляють латиною відтоді, як упав Рим.
– А він що, впав?
– Бене.
– Ну, я вважаю, що ми дарма забули цю прекрасну мову. Настали часи для відродження латини!
– Як її звати?
– Рейчел Гант.
– А що, не міг одразу сказати? – І він підписав мені факультатив.
– Наступного разу казатиму.
– Нехай щастить, хлопче.
– Дякую.
– Слухай, у тебе гарна страховка?
– Так. А чого ви питаєте?
– Ти її хлопця бачив?
Я прийшов у клас, мабуть, першим – щоб подивитись, як ти завітаєш. Добре, що я сидів, бо точно б гепнувся. Ти помітила мене, осміхнулася, підійшла та поклала свої книжки за парту ліворуч. Просто поруч зі мною. А відтак повернулася та простягла руку:
– Я Рейчел.
– Привіт! – Ну,
Відомий мюзикл 1965 року. Головна героїня має дуже коротке каре.
Мова йде про навчання у старшій школі.