Як зупинити час. Мэтт Хейг
Читать онлайн книгу.
хвилюйтеся, як чоловік ви мене не цікавите. Ви надто серйозний. Мені подобаються серйозні жінки, але чоловіків я люблю легких, розумієте? Питаю я суто з цікавості – у вас же має хтось бути? Чи мала? Ніколи не повірю, щоб за таке довге життя у вас нікого не було.
– Була одна жінка. Дуже давно.
– А ім’я у неї було?
– Так. Було. Ім’я було, – я намірився більше нічого не повідомляти.
– І відтоді ви не мали ні з ким стосунків?
– Та ні. Ні. Ні з ким.
– Чому?
– Тому що.
– Вам подобається пестити своє розбите серце?
– Кохання – це біль. Простіше не кохати.
Вона кивнула, погоджуючись зі мною, а потім сковтнула, наче мої слова мали якийсь смак.
– Так, авжеж. Кохання – це біль, – її очі прикипіли до обрію.
– То що, може, розкажете мені, нащо ви вбили доктора Хатчінсона?
Вона скинула оком інших пасажирів у ресторані: усі статечно сиділи за столами в надто вишуканих одежах.
– А ви, може, не розкидатиметесь звинуваченнями у вбивстві в обідній залі? Вам би не завадило навчитися обережності. Приміром, говорити про щось обтічно? Уявіть, що правда – це пряма лінія, і навчіться ходити дугою. Я гадала, ви вже це зрозуміли. Як ви взагалі так довго лишалися живим?
– Та я знаю, але…
Аґнес заплющила очі.
– Подорослішайте нарешті! Ви поводитеся як дитина. Може, на вигляд ви вже дорослий чоловік, але всередині ви й досі хлопчисько із широко розплющеними очима. Вам терміново треба подорослішати. Треба якось вас цивілізувати, чи що.
Така байдужість образила мене.
– Він був хорошою людиною.
– Він був людиною – і насправді це все, що вам про нього відомо, чи не так? Доктор, що шукав слави, яка б витягла його з бідності. Його найкращі роботи лишилися в минулому. Якби йому випала нагода – він би першим вас прибрав. Йому було шістдесят вісім. Просто мішок з кістками, та й усе. Йому все одно лишалося кілька років – у найкращому випадку. А якби він залишився живий та опублікував свою працю, якби став людиною, що відкрила анагерію, це призвело б до колосальних проблем. До загибелі людей, у яких попереду не кілька років, а кілька століть. Це і називають загальним благом, розумієте? Якимись життями доводиться жертвувати, щоб урятувати більше життів. За це і бореться наша організація.
– Організація, організація, організація… Ви постійно говорите про цю організацію, але насправді нічого про неї не розповідаєте. Я навіть не знаю її назви.
– «Альбатрос».
– «Альбатрос»?
Тут принесли наші замовлення.
– Чи можу я ще щось для вас зробити? – чемно спитав охайно вдягнений офіціант із гладенькою зачіскою.
– Так. Зникніть, будь ласка, – мило посміхнулася йому Аґнес.
Того, вочевидь, вразило таке ставлення. Він зайвий раз пригладив свої вуса та буркнув:
– Охоче.
Я роздивлявся свою вишукано приготовану рибу та слухав, як мій шлунок бурчить від голоду та туги: я такого не їв уже років сто.
– Панує