Не озирайся і мовчи. Макс Кідрук
Читать онлайн книгу.
Марк відкусив булочку та зосередився на жуванні. Це було тупо, проте з набитим ротом хлопець почувався впевненіше.
– Пробач, – зрештою попросила чорнявка. Провела рукою по волоссю, відкинула його за спину, а тоді розвернулася й повільно пішла коридором.
Марку здалося, що замість булки він заштовхав до стравоходу клубок шерсті. Щоки палали, а ноги ледве тримали його. Він подумки вже картав себе за те, що образив невинувату дівчину.
Наступної миті коридор заповнило оглушливе деренчання шкільного дзвінка. Марк кілька секунд розгублено озирався, пригадуючи, який у нього наступний урок (який зараз узагалі урок за рахунком?), після чого, згадавши, на ватяних ногах посунув до сходів.
За кілька кроків до кінця коридору хлопець відчув, як завібрував телефон. Він витягнув його, поглянув на екран.
Тремтячими пальцями Марк надрукував:
Відповідь Ніки заскочила його на майданчику між першим і другим поверхами.
Марк заштовхував до рота рештки булки, через що наступне повідомлення Ніки надійшло до того, як він устиг відписати.
Марк ледь не вдавився. Тобто він спершу подумав, що ледь не вдавився, а потім спробував ковтнути повітря та зрозумів, що таки вдавився. Непережовані шматки булки потрапили в горлянку, і хлопець закашлявся так, що шматки розжованого тіста вистрелювали з ніздрів разом зі шмарклями.
Оговтавшись, він узявся набирати довжелезне повідомлення про те, що давно хотів запросити її в кіно, проте не наважувався, і що їй не варто перейматися тією лабораторною, там розрахунків на п’ять хвилин, він допоможе їй в суботу перед виходом, але, перечитавши, стер усе й відписав:
Відповідь з’явилася, коли Марк підійшов до дверей класу.
У нього паморочилося в голові.
19
Як і обіцяв, до вихідних Арсен придумав експеримент із метою з’ясувати, чи зможе їхній ліфт рухатися без пасажира. У суботу, чверть години пополудні, дід та онук зібралися на майданчику між восьмим і дев’ятим поверхами, неподалік сміттєпроводу й дверей до пожежної драбини. Арсен уже підготувався: попід стіною на них чекали три нові десятилітрові пластикові відра (всі з водою), а також старий триногий штатив з окремим регулюванням кожної з опор (штатив залишився ще відтоді, як Віктор цікавився фотографією, а відра Арсен купив учора на ринку). Крім того, із собою вони принесли трубу з тонкого пластику діаметром десять сантиметрів і завдовжки трохи більше як метр, будівельні ножиці, плоскогубці, скотч, моток алюмінієвого дроту, дві порожні півторалітрові пляшки з-під мінералки, канцелярський ніж, котушку капронових ниток, пластмасову чашку-мензурку, два вистругані рогачі (гілки із розгалуженням на кінці: одна сантиметрів із вісімдесят, друга – вдвічі коротша), шило, два невисокі підсвічники, а також пластмасовий тазик. Усе склали на розстелену біля відер клейонку.
Підозріло оглянувши заготовлений дідом реманент, Марк поцікавився:
– Це