Flash Boys. Ринок цінних… секунд: революція на Уолл-стрит. Майкл Льюїс
Читать онлайн книгу.
зиґзаґами, як того вимагав ландшафт. Спайві знайшов більш детальну карту Пенсильванії й накреслив на ній свою власну пряму лінію. «Найпряміша путь, дозволена законом», – так він полюбляв її називати. Рухаючись уздовж маленьких асфальтованих і неасфальтованих доріг, уздовж мостів і залізниць, час від часу попід приватними паркінгами, чи подвір’ями, чи кукурудзяними полями, він зміг скоротити відстань, яку проходили маршрути операторів, більш ніж на сотню миль. Те, що стало задумом Спайві, а згодом його пристрастю, почалося з невинної думки: «Цікаво, наскільки збільшиться швидкість, якщо піти цим маршрутом?»
Наприкінці 2008 року, коли в глобальній фінансовій системі панував безлад, Спайві вирушив у Пенсильванію і знайшов інженера-будівельника, який погодився провезти його по всій довжині досконалого маршруту. Дві доби поспіль вони разом прокидалися о п’ятій ранку і їхали до сьомої вечора. «Все, що ти бачиш на цьому шляху, – згадує Спайві, – малесенькі містечка та крихітні дороги з проваллями з одного боку й суцільними кам’яними стінами з іншого». Із залізничних колій, які йшли на схід і на захід, відхилялися на північ і на південь, щоб обійти гори, користі було небагато. «Мене не цікавили жодні маршрути, які не прямували чітко на схід чи на захід або мали якісь вигини», – каже Спайві. Для цієї мети краще підходили невеличкі сільські дороги, але вони були так щільно затиснуті в непривітному ландшафті, що прокладати волокно можна було хіба що під самою дорогою. «А щоб перекопати дорогу, треба було її перекрити», – пояснює він.
Інженер, який із ним подорожував, явно запідозрив, що чоловік спав із розуму. Але коли Спайві на нього натиснув, він не зміг навести жодної причини, чому такий маршрут не є, принаймні теоретично, можливим. Ось чого домагався Спайві – знайти підставу не прокладати маршрут. «Я просто шукав причину, з якої жоден інший оператор [зв’язку] не зробив цього раніше, – каже він. – Я думав, що неодмінно побачу якісь дорожні роботи». Окрім особистого переконання інженера, що жодна нормальна людина не захоче довбати міцні скелі Аллегени, він не знайшов жодної причини.
Саме тоді, як говорить він сам, «я вирішив провести лінію». Та лінія відділяла хлопців з Уолл-стрит, які торгували опціонами на Чиказькій фондовій біржі, від людей, що працювали в окружних сільськогосподарських комітетах і філіях міністерства транспорту США, що контролювали громадянські права, згідно з якими будь-яка приватна особа могла вирити собі таємний тунель. Він шукав відповіді на питання: за якими правилами прокладається оптоволоконний кабель? Чиї дозволи на це потрібні? Лінія відмежовувала людей на Уолл-стрит від людей, які знали, як рити канави й укладати волокно. Скільки це забере часу? На скільки ярдів у день має просуватися бригада з необхідним обладнанням, яка торує тунелі в скелях? Яке для цього знадобиться обладнання? Скільки це може коштувати?
Незабаром інженер-будівельник на ім’я Стів Вільямс, який мешкав в Остині, штат Техас, отримав несподіваний