Ось я. Джонатан Сафран Фоєр
Читать онлайн книгу.
увесь день вільний.
– Це ж не ти написав ті слова.
– І не Сем.
– Джейкобе.
– Що?
– Так не повинно бути. Не можна, щоб один із нас вірив йому, а інший – ні.
– Тому повір йому.
– Він точно це зробив.
– Усе одно повір. Ми його батьки.
– Саме так. І ми повинні навчити його, що будь-яка дія має наслідок.
– Вірити в нього – важливіше, – проказав Джейкоб. Розмова відбулася занадто рано, і він не встиг правильно сформулювати свої думки. Чому він вирішив брати участь у цій боротьбі?
– Ні, – заперечила Джулія. – Любов до нього важливіша. І через покарання він зрозуміє, що наша любов, яка інколи вимагає завдати йому болю, є єдиним наслідком.
Джейкоб відкрив дверцята машини для Джулії та промовив:
– Далі буде.
– Так, далі буде. Але я хочу, щоб ти сказав мені, що ми перебуваємо по один бік барикад.
– Що я йому не вірю?
– Неважливо, в що ти віриш, але ти допоможеш мені чітко висловити наше розчарування та наполягти, щоб Сем вибачився.
Джейкоб це ненавидів. Він ненавидів Джулію, яка змушувала його зрадити сина. Він ненавидів себе, тому що не міг їй протистояти. Якщо й у нього залишалося ще трохи ненависті, то вона була до Сема.
– Добре, – погодився він.
– Так?
– Так.
– Дякую, – відповіла вона, сідаючи в машину. – Далі буде ввечері.
– Добре, – сказав він, захлопуючи дверцята. – І сьогодні можеш нікуди не квапитись.
– А що, якщо я хочу не лише сьогодні?
– А в мене ще ця зустріч із каналом HBO.
– Яка зустріч?
– Але не раніше сьомої. Я наголошував на цьому. У будь-якому разі, ти до того часу вже повернешся.
– Ну, хтозна.
– Неприємно, що на вихідних, але це займе лише годину-дві.
– Все добре.
Він узяв її за руку та сказав:
– Решта твоя.
– Чого?
– Дня.
Дорогою додому вони мовчали, хіба що говорило громадське радіо, проте його всюдисущість створювала відчуття тиші. Джейкоб зиркав на Сема в дзеркало заднього виду.
– Я пішов і таки зжер банку твого тунця, пані Дейзі.
– Тобі погано?
– Цитата з фільму. Але, може, там був лосось.
Він знав, що повинен заборонити Семові гратися «айпедом» на задньому сидінні, та хлопцеві довелося стільки пережити цього ранку. Трохи самозаспокоєння йому не завадить. А ще це відкладає розмову, яку йому не хочеться вести зараз. Та й узагалі ніколи.
Джейкоб планував приготувати гарний обід, але коли о дев’ятій п’ятнадцять зателефонував рабин Зінґер, то він попросив батьків, Ірва й Дебору, прийти раніше та приглянути за Максом і Бенджі. Тепер не буде французьких булочок із рікотою. Не буде салату з сочевицею, салату з рубленою брюссельською капустою. А будуть калорії.
– Дві скибочки нарізаного по діагоналі житнього хліба з горіховим маслом, – оголосив Джейкоб, подаючи тарілку Бенджі.
Макс перехопив їжу:
– Взагалі-то,