Проект «Україна». Галичина та Волинь у складі міжвоєнної Польщі. Литагент «Фолио»
Читать онлайн книгу.
target="_blank" rel="nofollow" href="#n_346" type="note">[346] Отже, у школах переважали українці. А процес формування психіки української дитини в школі мав стати вирішальним моментом у розумінні ставлення українського населення до Польщі і всього польського. Щодо дітей поляків, то завданням школи був розвиток духовних начал на засадах правдивої історії і польської культури. Тому відносини між українськими і польськими дітьми в школі у результаті мали вплинути на подальшу долю Польської держави. Продовжуючи роздуми, політик писав: «Система й організація державного шкільництва на Волині мусить давати найбільші гарантії в задоволенні природних потреб людності. Шкільна система, яка постійно спричиняє напруженість і незадоволення українців, у наших умовах призведе до стихійного процесу зародження українського приватного шкільництва, найбільш ймовірно, що зі Східної Галичини… В сучасних умовах найпекучішими проблемами є: 1) підбір відповідних кадрів вчителів, що є справою досить важкою, 2) достатня кількість штатних одиниць і 3) достатня кількість шкільних приміщень».[347]
На практиці це мало вигляд цілком інакший. «Ендецький» уряд узяв курс на ліквідацію національних шкіл і створення т. зв. двомовних утраквістичних. Цей курс намагався дуже обережно зберегти і Г. Юзевський. Проте більше йому імпонували польські школи, де українська мова вивчалася як предмет. За часи його управління українських початкових шкіл залишилося лише 4.[348] Тоді ж чехи мали 13 своїх національних шкіл, росіяни – 5, євреї – 57, а німці – аж 66…[349]
Безперечно, така ситуація в освітній політиці не могла задовільняти українців. Волинь стала тереном постійної боротьби за українську школу. Особливо загострилася ситуація у 1932 р., коли у воєводстві проводився плебісцит про мову навчання і тип школи. Офіційна влада чинила всілякі перешкоди під час його проведення. Зокрема, війти відмовлялися посвідчувати підписи на заявах, зволікали із проведенням цих плебісцитів, а там, де вони вже відбулися, їхні результати часто визнавалися недійсними. Зокрема, у 1932 р. планувалося провести голосування у 742 школах, однак воно відбулося лише у 120 школах, а його результати були визнані лише у 63 випадках.[350]
Шкільний плебісцит активізував діяльність на Волині Організації українських націоналістів, Комуністичної партії Західної України та інших політичних партій. Його перебіг активно висвітлювала як українська, так і польська преса. Зокрема, львівське «Діло» 2, 9, 10, 25 грудня 1932 р. подавало інформацію про те, що у багатьох школах невідомі особи повибивали шибки, а по селах порозкидали листівки.[351] Одна з них закликала населення: «Не поодиночці, а цілими громадами, гмінами підніматися на боротьбу проти ополячення і окатоличення і боротися за українську школу за державний кошт, проти польських шкіл і вчителів полонізаторів».[352]
Намагаючись принадити українських дітей до пізнання польської культури, воєвода запросив на Волинь учителів з інших регіонів Польщі. Так, із 1927 по 1933 рік чисельність
Там само.
Держархів Волинської обл. – Ф. 46. – Оп. 9-а. – Спр. 1076. – Арк. 29.
Там само.
Держархів Волинської обл. – 25/4: Wołyń, czerwiec 1937. – Łuck. – S. 34.
Діло. – 1932. – 2, 9, 10, 25 груд.
Держархів Волинської обл. – Ф. 191. – Оп. 1. – Спр. 223. – Арк. 124; Заболотний І. Нескорена Волинь: нарис з історії революційного руху на Волині. 1917–1939. – Львів, 1964. – С. 149.