Проект «Україна». Галичина та Волинь у складі міжвоєнної Польщі. Литагент «Фолио»
Читать онлайн книгу.
гострі нападки на воєводу. У Варшаву на нього посипались доноси. В одному з них колишній президент Луцька, підполковник Мечислав Венжик ще у грудні 1936 р. писав міністрові військових справ: «На підставі власних спостережень, а також думок працівників прокуратури, суду, війська, організації «Стшельци», Союзу землевласників і багатьох громадян я глибоко переконаний, що політика воєводи Юзевського роз’єднує польське суспільство, зовсім ігнорує потреби євреїв і догоджає українцям. Поляки зневажені, а гасло «Ріж ляхів!» стає на Волині все популярнішим. Воєвода не володіє ситуацією і навіть не орієнтується в теренах, які внаслідок його помилкової політики щораз більше стають ворожими й чужими Польщі».[367]
Військових підтримало Міністерство справедливості (юстиції), яке дедалі вимагало негайного усунення Юзевського, а прем’єр-міністрові відкрито заявляли, що «обурені офіцери застрілять такого зрадника».[368]
Ситуацію ускладнював відомий антиукраїнськими акціями Корпус охорони прикордоння (КОП). Восени 1937 р. копівці розпочали кампанію насильницького перехрещування православних у католиків, т. зв. конверсійний рух. Це чинилося брутальними репресивними методами. Зокрема, українців потрясли ганебні події в с. Гриньки Кременецького повіту. Підступним шляхом копівці примусили майже всіх жителів села перейти в римо-католицьку віру. Справа набрала великого розголосу. Посол від Волині до Сейму Степан Скрипник подав у цій справі депутатський запит. Проти втручання військових у релігійні справи протестувало багато волинян. Відома громадська діячка, письменниця, публіцист Марія Домбровська у щоденнику занотувала: «Бідна Волинь. Залишаться в ній лише Гриньки… і військо у ролі польських хрестоносців, які навертають православних у католицизм. Морально – відраза, політично – клінічне божевілля, гріх, за які дорого заплатить Польща»…[369]
Потрібно зауважити, що першим кроком військових у справі полонізації «східних кресів» стало відправлення Служби Божої і виголошення проповідей польською мовою 11 листопада 1935 р. у 10 найбільших гарнізонах, розміщених на сході Польщі.
Наступним заходом, який свідчив про заангажування військових діячів до національної проблеми, став виступ 2 липня 1936 р. міністра військових справ на зустрічі із командувачами округів та корпусів. Генерал Т. Каспшицький тоді сказав: «Шануючи всі віросповідування, держава, однак, повинна підпорядкувати їх польській рації стану, потребам й інтересам нашої держави… Необхідно піддати віруючих окремих визнань асиміляційним впливам польської культури в продержавному дусі, а там, де це можливе, особливо в середовищі слов’янських меншин, процес полонізації у сфері релігійно-церковного життя оточити виразною та рішучою опікою».[370] По суті, ця промова стала для командувачів округів директивою щодо проведення політики дискримінації української меншини у війську.
Черговим прикладом відкритого наступу військових на права українців
Centralne Archiwum Wojskowe (CAW). Gabinet Ministra Spraw Wojskowych. I.300.1.412. Pismo em. ppołk. Mieczysława Więżyka do Ministra Spraw Wojskowych w sprawie HeNr.yka Jуzewskiego, 3 grudnia 1936 r.
Pobуg-Malinowski W. Najnowsza Historia polityczna Polski 1864–1945. – Gdańsk, 1990. – T. 2. – S. 826.
Dą
Stawecki P. Następcy Komendanta. Wojsko a polityka wewnętrzna Drugiej Rzeczypospolitej w latach 1935–1939. – Warszawa, 1969. – S. 172.