Екзорцист. Вільям Пітер Блетті
Читать онлайн книгу.
відвернулася знову, рушила до передпокою будинку, тоді відчинила двері до підвалу й почала спускатися сходами.
– Гей, жабко! Що ти там робиш? Моя пташка вже готова?
– Так, мамо! Іди подивися! Швидше! Я вже закінчила!
Дитяча кімната була обшита панелями й барвисто оздоблена. Мольберти. Малюнки. Фонограф. Столи для ігор і для ліплення. Червоні й білі прапорці, залишені з вечірки на честь сина-підлітка колишнього орендаря.
– Ой, золотце, як гарно! – вигукнула Кріс, коли Реґана врочисто вручила їй фігурку. Та ще не зовсім висохла й скидалася на якусь химерну птаху, що була вся розфарбована в помаранчевий колір за винятком дзьобика з біло-зеленими смужками. До її голівки був приклеєний чубчик із пір’я.
– Тобі справді подобається? – спитала усміхнена Реґана.
– Ой, золотце, дуже, слово честі! Ти вже придумала їй ім’я? Реґана похитала головою.
– Ні, ще ні.
– Що б такого гарного придумати?
– Не знаю, – відповіла Реґана, розвівши руки й знизавши плечима.
Легенько постукуючи по зубах кінчиками пальців, Кріс наморщила чоло, вдаючи важкі роздуми.
– Чекай-но, чекай-но, – пробурмотіла вона, розмірковуючи, а тоді раптом засяяла й сказала: – Слухай, а як тобі ім’я Дуроспівка? Га? Що думаєш? Звичайна собі Дуроспівочка?
За звичкою затуляючи рота, щоб приховати брекети на зубах, Реґана захихотіла й енергійно почала кивати головою.
– Гаразд, більшістю голосів перемогла Дуроспівка! – переможно виголосила Кріс, піднявши вгору фігурку. Коли ж опустила її знову, додала: – Нехай вона тут остаточно висохне, а тоді я заберу її у свою кімнату.
Коли Кріс ставила пташку назад, то помітила поруч на столі для ігор «Дошку Віджа». Вона вже й забула про неї. Цікавлячись собою не менше, ніж іншими людьми, Кріс якось купила ту гру, сподіваючись знайти ключі до своєї підсвідомості. Нічого з цього не вийшло. Вона двічі пробувала грати з Шерон і одного разу з Берком Деннінґзом, який уміло спрямовував пластмасову планшетку («Це не ти її рухаєш, кицю? Га?») так, що всі «спіритичні послання» виходили непристойними, а потім звинувачував у цьому «пиздуватих злих духів».
– Реґ, золотце, ти граєшся з «Дошкою Віджа»?
– Ага.
– І знаєш як?
– Звісно. Дивись, я тобі покажу. – Реґана сіла за стіл біля дошки.
– Ну, мені здається, що мають грати двоє, сонечку.
– Та ні, мамо, я весь час бавлюся сама.
Кріс присунула стільця.
– Ану пограймо разом, добре?
Дівчинка завагалася.
– Ну, гаразд, – мовила зрештою й поклала пальці на планшетку, а коли Кріс збиралась і собі зробити те саме, вказівник планшетки несподівано швидко перемістився по дошці до позначки «Ні».
Кріс лукаво всміхнулася.
– «Мамо, може, краще я сама?» Ти це хотіла сказати? Не хочеш, щоб я з тобою гралася?
– Та ні, я хочу! Це капітан Говді сказав: «Ні».
– Який капітан?
– Капітан Говді.
– Рибонько, а хто такий капітан Говді?
– Ой, знаєш, я про щось запитую, а він відповідає.
– Он як?
– Так,