Екзорцист. Вільям Пітер Блетті
Читать онлайн книгу.
донька пересуне планшетку до позначки «Так». «О Господи, що ж це таке? – стривожилася вона. – Неусвідомлена ворожість? Вона звинувачує мене за те, що втратила батька? Що це може бути?»
Реґана розплющила очі з невдоволеним виглядом.
– Капітане Говді, це не дуже ввічливо, – дорікнула вона. – Рибонько, може, він спить? – мовила Кріс.
– Ти думаєш?
– Я думаю, що й тобі пора спати.
– А-а-а, мамо!
Кріс підвелася.
– Так, пташко, ходімо. Спатки-спатки! Скажи капітанові Говді «на добраніч».
– Ні, не буду. Він какулька, – буркнула насуплена Реґана.
Вона встала й рушила вгору сходами слідом за Кріс.
Кріс поклала її в ліжечко, а тоді присіла збоку.
– Котику, у неділю вихідний. Хочеш чимось зайнятися?
– Так, мамо. А чим?
Коли вони вперше прибули до Вашинґтона, Кріс зробила спробу підшукати якихось товаришок для Реґани. Зуміла знайти тільки одну дванадцятирічну дівчинку на ім’я Джуді. Але Джуді з родиною поїхала кудись на великодні свята, тому Кріс тепер журилася, що Реґана почуватиметься самотньою без друзів-однолітків.
Кріс знизала плечима.
– Ну, я не знаю, – замислилася вона. – Щось придумаємо. Хочеш проїхатися містом і подивитися на пам’ятники й таке інше? І вже цвістиме сакура, Реґ! Так, цього року вона рано розцвіла! Хочеш побачити?
– Ой, так, мамусю!
– Ну й чудово! А ввечері підемо в кіно!
– Ой, я тебе люблю!
Реґана притулилася до мами, а Кріс іще палкіше пригорнула її, прошепотівши:
– Ой, золотце, я так тебе люблю.
– Якщо хочеш, можеш запросити містера Деннінґза.
Кріс трохи відхилилася й запитливо глянула на Реґану.
– Містера Деннінґза?
– Звісно, мамо. Це нормально.
– Ой, ні, не зовсім! – засміялася Кріс. – Сонечку, чого б це я мала запрошувати містера Деннінґза?
– Ну, він же тобі подобається, правда?
– Ну, так, звісно, подобається, пташко. А тобі хіба ні?
Дивлячись убік, Реґана нічого не відповіла. Її мати стурбовано на неї глянула.
– Дитинко, у чому річ? – поцікавилася Кріс.
– Ти ж хочеш вийти за нього заміж, мамо, так.
Це було не так запитання, як похмура констатація факту.
Кріс вибухнула сміхом.
– Ой, дитинко моя, звісно, що ні! Що ти таке говориш? Містер Деннінґз? Звідки ти це взяла?
– Але ж ти сказала, що він тобі подобається.
– Мені подобається піца, але ж я не збираюся з нею одружуватися! Реґано, він мій товариш, просто старий божевільний товариш!
– Він тобі не подобається так, як татко?
– Я люблю твого тата, сонечку; я завжди його любитиму. А містер Деннінґз часто сюди приходить, бо він самотній, ось і все; він самотній пришелепуватий товариш.
– Ну, бо я чула…
– Що ти чула? Від кого?
Іскорки сумніву в очах, вагання, а тоді недбале знизування плечима.
– Не знаю, – зітхнула Реґана. – Я просто подумала.
– Ну, це дурниці, викинь таке з голови.
– Гаразд.
– А