Дякую за запізнення: керівництво для оптимістів сучасності. Томас Фридман
Читать онлайн книгу.
пояснював Теллер. Стандартні домовленості щодо патентного ліцензування були такі: «Ми даємо вам монополію на вашу ідею на 20 років (зазвичай – мінус час на оформлення патенту), а за це люди зможуть знайомитися з предметом ліцензування після завершення чинності патенту». А що, як більшість нових технологій старіє за 4—5 років, запитує Теллер, «і процес патентування триває теж 4—5 років? Таким чином у світі технологій сенс патенту стає неактуальним».
Інша велика проблема – освіта населення. Ми вчимося у школі 12 або більше років протягом дитинства та юнацтва, та й усе. Однак за такого високого темпу змін єдиний спосіб не втрачати кваліфікацію – учитися все життя. Є велика група людей, за даними виборів у США 2016 року, які, на думку Теллера, не пішли на ринок праці у 20 років, бо побоювалися, що доведеться вчитися все життя, і тепер шкодують про це.
Це все ознаки того, «що наші соціальні структури не встигають за темпом змін», – сказав він. Постійно триває процес ніби наздоганяння. Що робити? Звичайно, ми не хочемо ні гальмувати поступ технології, ні відмовлятися від регулювання. Єдина адекватна реакція, зазначив Теллер, – спробувати підвищити адаптивність суспільства. Це єдиний спосіб позбавити суспільство стривоженості через розвиток технологій. «Ми можемо або пригальмувати технологічний поступ, – доводив Теллер, – або визнати, що людство має нову проблему: потрібно так перебудувати соціальні інструменти та інститути, щоб вони давали людям змогу встигати за цим темпом. Перша опція – спроба пригальмувати технологію – була б, здавалося, найпростішим виходом зі скрути з темпом, але людство наробило собі купу власних катастрофічних проблем із довкіллям, і ховання голови в пісок нічого доброго не дасть. Більшість великих проблем у світі розв’яже лише науковий прогрес».
Якби ми хоч трохи збільшили нашу адаптивність, на його думку, це вже багато чому зарадило б. Потім він повернувся до графіка та провів пунктирну лінію вздовж лінії адаптивності, але трохи крутішу. Вона відображала збільшення швидкості навчання й раціональності керування – завдяки цьому вона вище перетнулася з лінією науково-технічних змін.
Прискорення адаптивності людини, за словами Теллера, – це на 90 % оптимізація навчання, застосування засобів, які впровадять технологічні інновації в нашу культуру й соціальні структури. Кожен заклад – чи то бюро патентів, що за останні роки значно вдосконалилося, чи інший поважний державний регулятор, який теж має активізуватися, – повинен більше експериментувати та вчитися на помилках. Не треба сподіватися, що нові правила працюватимуть десятиріччями, – краще постійно переоцінювати їхню ефективність для суспільства. Університети нині експериментують з частішим переглядом своїх програм і частіше прилаштовуються до темпів змін, постійно актуалізуючи свої курси. Цей досвід мають використати й державні регулятори. Вони повинні виходити на рівень сучасного новаторства і мусять працювати зі швидкістю, передбаченою законом Мура.
«Інновація, – сказав