На лезі клинка. Джо Аберкромби
Читать онлайн книгу.
біль, поволі, обережно сів. Він розім’яв шию, покрутивши нею вліво-вправо, а тоді розслабив тіло і прийняв близьку до зручної позу. Якби у Ґлокти була можливість потиснути руку однієї людини, будь-якої людини, він, безумовно, потиснув би руку винахіднику стільців.
«Він зробив моє життя майже стерпним».
Фрост мовчки виступив з кутка і затиснув порожній вершечок мішка між двома пальцями – м’ясистим і блідим вказівним та товстим і білим великим. Ґлокта кивнув і практик зірвав мішок – Салем Ревс закліпав від різкого світла.
«Нахабне, бридке свиняче рило. Нахабна ти, бридка свиня, Ревсе. Плюгавий кабанюра. Б’юся об заклад, ти готовий зізнатися прямо зараз, готовий торочити без упину, аж доки нам всім не набридне».
На щоці чоловіка красувався великий темний синець, і ще один на щелепі, над подвійним підборіддям. Коли його водяві очі пристосувалися до світла, він упізнав Ґлокту, котрий сидів навпроти нього, і його обличчя раптом сповнилось надією.
«Не на того, ой не на того він покладає надію».
– Ґлокто, ви мусите мені допомогти! – заскиглив він, нахилившись уперед, наскільки дозволяли пута, і слова полилися з нього нестримним потоком розпачу. – Я помилково звинувачений, ви ж знаєте, я невинний! Ви прийшли мені допомогти, правда? Ви мій друг! У вас тут є зв’язки. Ми ж друзі, друзі! Ви могли би замовити за мене слівце! Я невинна людина, це помилка! Я…
Ґлокта підняв руку, вимагаючи тиші. Якусь мить він уважно розглядав знайоме обличчя Ревса так, ніби бачив його вперше, а тоді повернувся до Фроста: – Я мав би знати цього чоловіка?
Альбінос не відповів. Нижню половину його обличчя приховувала маска практика, а верхня не виказувала жодних емоцій. Він спостерігав за в’язнем на стільці, не зводячи пильного погляду рожевих, як у трупа, очей. Відколи Ґлокта зайшов у кімнату, він навіть жодного разу не кліпнув.
«Як йому це вдається?»
– Це я, Ревс! – прошипів товстун. Тон його голосу поступово набував відтінку паніки. – Салем Ревс. Ви знаєте мене, Ґлокто! Ми разом були на війні до того, як… самі знаєте… ми друзі! Ми…
Ґлокта знову підняв руку і відкинувся на спинку стільця, постукуючи нігтем по одному із зубів, так наче про щось замислився.
– Ревс. Ім’я мені знайоме. Купець, член Гільдії мерсерів2. Подейкують, із багатіїв. Тепер згадав… – Ґлокта нахилився вперед і зробив театральну паузу. – Він зрадник! Його схопила Інквізиція, його майно конфісковане. Він, бач, збирався ухилитись від сплати королівського податку.
У Ревса відвисла щелепа.
– Королівського податку! – крикнув Ґлокта і гупнув кулаком по столу. Товстун дивився широко розкритими очима і облизнув зуб.
«Справа зверху, другий ззаду».
– Втім, де наші манери? – запитав Ґлокта, не звертаючись ні до кого конкретного. – Знали ми одне одного колись чи ні, а от з моїм помічником вас точно належним чином не познайомили. Практику Фросте, привітайтеся з цим товстуном.
Фрост вдарив долонею, але удар був такої
Мерсери – торговці вишуканим крамом. Термін з’явився в 12 ст. в Англії, де мерсерами називали торговців шовком і оксамитом.