На лезі клинка. Джо Аберкромби
Читать онлайн книгу.
акуратним почерком Фроста – залишалося поставити лише підпис.
«Я його випатраю тут і зараз».
– Зізнавайтеся, Ревсе, – тихо прошепотів Ґлокта, – і безболісно завершимо цю чорну справу. Зізнавайтеся і назвіть своїх поплічників. Ми й без того знаємо, хто вони. Так нам усім буде легше. Я не хочу тебе калічити, повір – це не потішить мене.
«Ніщо не потішить».
– Зізнайся. Зізнайся і тебе пощадять. Заслання в Енґлію не таке страшне, як його малюють. Там теж можна насолоджуватися життям, а заодно і щоденною чесною працею на службі в короля. Зізнавайся!
Ревс дивився на підлогу, облизуючи зуб. Ґлокта відкинувся на спинку стільця і зітхнув.
– Або не зізнавайся, – додав він, – і тоді я принесу інструменти.
Фрост підійшов ближче, і його широка тінь закрила обличчя товстуна.
– Біля доків знайшли тіло, – тихо мовив Ґлокта, – опухле від морської води і страшно, страшно понівечене… таке, що й годі впізнати.
«Уже готовий говорити. Він повний, стиглий, от-от лусне».
– Коли покалічили – до чи після смерті? – запитав він спокійно у стелі. – До того ж ким був загадковий покійник – чоловіком чи жінкою? – Ґлокта знизав плечима. – Хто його знає?
У двері різко постукали. Обличчя Ревса смикнулось на звук, знову сповнившись надії.
«Ну не зараз же, чорт забирай!»
Форст підійшов до дверей і ледь-ледь прочинив їх. Йому щось сказали. Зачинивши двері, Фрост нахилився, щоб прошепотіти це щось Ґлокті на вухо.
– Тсе Феверар, – почулося нерозбірливе шамкання, з якого Ґлокта зрозумів, що за дверима стоїть Северард.
«Що, вже?»
Ґлокта усміхнувся і кивнув, немов це були гарні новини. Обличчя Ревса дещо спохмурніло.
«Чому чоловік, який займався таємною справою, не здатен приховати свої емоції в цій кімнаті?»
Але Ґлокта знав, чому.
«Важко залишатися спокійним, коли ти переляканий, беззахисний, самотній, як перст, а твоя доля в руках людей, які не відають милосердя. Кому не знати цього краще, ніж мені?»
Він зітхнув і, надавши голосу найапатичнішого тону, спитав:
– Ти бажаєш зізнатися?
– Ні!
В свинячих очках в’язня знову спалахнула непокора. Він не зводив настороженого погляду та мовчки посмоктував зуба.
«Несподівано. Дуже несподівано. А втім, ми тільки почали».
– Що, муляє зуб, Ревсе?
Ґлокта знав про зуби геть усе. Над його власним ротом попрацювали кращі з кращих. «Або гірші з гірших – це ще як подивитись».
– Схоже, мені доведеться зараз тебе покинути, але я подумаю про твій зуб. Я гарненько поміркую, що з ним робити. – Він взявся за палицю. – Я хочу, щоб ти подумав про мене, про те, як я взяв близько до серця твій зуб. А ще хочу, щоб ти гарненько поміркував про підписання зізнання.
Ґлокта незграбно підвівся, випростовуючи хвору ногу.
– Втім, гадаю, що тобі може бути достатньо і звичайного мордобою, тож залишу тебе на півгодини в товаристві практика Фроста.
Рот