Малхут. Остап Українець
Читать онлайн книгу.
до корчми скрипнули, на Іґнація впала смуга денного світла, яку негайно заступив Орест. Він увійшов, кілька секунд пильно дивився на свого партнера, тоді рушив до шинквасу. Коли і йому націдили пива до олив’яного кухля, він повернувся до столу, поставив кухоль на стільницю зі свого боку. Тоді скинув камізельку, так само мовчки відсунув стільця, всівшись, знову взяв до рук кухля, зробив один довгий ковток і, гримнувши оливом об стіл, гаркнув:
– Ти патріот?!
– Тобі зле, Оресте? – прошипів русинською Іґнацій, який замалим не захлинувся від несподіванки.
– Мені добре. Тебе питаю – ти патріот? – Орест наче схаменувся і вимовив останню фразу пошепки.
– Чого патріот?
– Польскі. Жечи Посполітей. Як ви ще на неї кажете?
– Оресте! Ти що від мене хочеш? Я думав, розмова буде про роботу.
– Ая, про ню й буде. Мав я в Калуші спотканя з одним паном, який дуже цікавився, чи ти не хтів би попрацювати на благо ойчизни.
– Якої ойчизни? Ти хочеш зі мною разом загриміти? Бо якщо мене зараз провокуєш, май на увазі – я тебе потягну за собою.
– В однім місцю я мав те’ провокувати! – Орест уже починав нервувати, але, видно, не знав, з якого боку починати розмову. – Ти ж колись принюхувався до політики – тоді, як другий раз із криміналу вийшов. Акурат коли пішов від Грегоровича і відкрив свою контору. Хтів бути послом до крайового Сейму.
Було таке? То я тобі хочу дати таку можливість. Словом, мій знайомий отримав телеграму від такого собі Аґатона Ґіллера. Чув про такого?
– Усе може бути, – насправді це ім’я промовляло до нього подіями останнього року, коли той поширив прокламацію «До всіх співвітчизників на польській землі» після розправи над учасниками демонстрації у Варшаві. Іґнацій до пізньої ночі перечитував відозву та новини про різанину, водночас безсило співчуваючи співвітчизникам та тішачись із того, що йому пофортунило жити у порівняно безпечній Австрійській Імперії. – Це ж якийсь журналіст із Королівства, який писав про бійню на демонстрації?
– Ая. То було акурат у тамтім році, на Святого Станіслава. З тих пір Аґатон – ну, відколи відійшов від ран – активно займається революційною діяльністю. І, судячи з телеграми, аж надто активно. Тепер таке – що ти чув про Тисменицю?
– А Тисмениця при чому? Ну, шкіри, віск, мед. Що він має до Тисмениці?
– А вже нічого. Колись на початку сорокових від-там до Фрайбурґа переправляли зброю. Такий собі Якоб Фройд. Тут до нього почали приглядатися, то в сорок четвертому він з родиною перебрався до Моравії. Його неньо, Соломон, умер пару років тому, але варшавські панове про то не знали. Їм до сраки, що та контрабанда чехам ніяк у повстанню не помогла. Лишень шукають тут кого, хто буде готовий із ними гендлювати. І дали знати моєму колєзі з Калуша, який мав щось до діла ще зі старим Соломоном. Той, ясне діло, вхопився за мене, бо більше нема за кого, а гроші виходять грубі.
Конец