Бомбардир. Кирило Круторогов
Читать онлайн книгу.
Ми потисли один одному руки, дівчина простягла мені протоколи матчу й кудись утекла.
– Як газон? – поцікавився я в директора.– Дренаж працює як слід?
– Самі бачите – майже в ідеальному стані.
– У вас як завжди – усе на рівні!
– На тому стоїмо…– Він усміхнувся й відразу півголосом заговорив про щось із інспектором.
Мряка не вгамовувалась, і я попрямував до сусіднього сектора. Там, на самій верхотурі, під козирком,– місця для журналістів.
– Олексію Петровичу!
Я пригальмував, озирнувся. Попід огорожею в мій бік поспішала дівчина з прес-служби «Динамо». Поруч зі мною – здорованем на зріст за сто дев’яносто, з уже окресленим черевцем і задишкою, з коротко підстриженою, але вже сивуватою бородою,– вона здавалася зовсім крихітною й тендітною. Така собі Дюймовочка.
– Тобі чого, красуне?
Дівчина трохи зашарілася.
– Бачила ваше інтерв’ю з Гайдуком…
– Ну і як тобі?
– Найвищий пілотаж! – Вона всміхнулась і миттю змахнула усмішку.– Як він у вас розкрився…
– Розкрився? Та де! Банальне портретне інтерв’ю.
– Це для тих, хто не в курсі. Самі знаєте, як він тікає від журналістів. Не зносить узагалі. А з вами…
– Ну й що, по-твоєму, такого сенсаційного він наговорив? Нуль.
– Не має значення. Крок назустріч – уже прогрес… Як він вам здався віч-на-віч?
– Нормальний. Тримає дистанцію, не вихваляється. Не вдає із себе суперзірку.
– Ну нічого. Перебереться до Іспанії, як Коноплянка, там його за дві секунди медійники обламають. Заговорить, ще й як.
– Я чув, ним в Англії цікавляться…
– Думаєте, в Англії в нього вийде?
– Чому ні? Він же як бульдозер. Таким і залишиться – хоч в Англії, хоч в Іспанії. Важче, звісно, буде, ніж удома. Тут на нього вся команда працює, та й суперники слабші. Але, гадаю, хлопець не пропаде… Як там твої підопічні сьогодні, живі-здорові?
– Здебільшого. Тільки Солдатов ще відновлюється після травми. Ну й Торохтій відбуває дискваліфікацію.
– Добре, подивимося, що в них сьогодні вийде…– Я став підніматися на трибуну, щоб нарешті сховатися від вогкої мряки.
Під козирком уже розташувалися тренер молодіжної збірної, що, як завжди, ігнорував закриту VIP-ложу, і кілька моїх досить похмурих колег. На обличчях – ані грама позитиву. Чи то занадто бурхливо провели вечір п’ятниці, чи футбол Першої ліги не схиляє до веселощів.
– Привіт, Петровичу!..
– І вам, панове! – Мені довелося зробити паузу, щоб віддихатися після сходження.– Ну, хто кого сьогодні: наші ваших чи ваші наших?
– Або перемога, або нічия, або поразка,– ледачим тенорком відгукнувся худий блондин з інтернет-видання.
– Петровичу, і як тобі Гайдук? – утрутився щокатий вусань зі щоденної «Спортивки».
– Хлопець як хлопець. А в чому річ?
– Ну, ти ж інтерв’ю з ним усе-таки зладив.
– А…