Життя Марлен Дітріх. Том 2. Мария Рива
Читать онлайн книгу.
вздовж стін. Мені це було дивно: невже всі ці безцінні художні скарби щасливо перетнули океан і опинилися на американському континенті лише заради того, щоб опинитися в цьому непоказному будиночку в Каліфорнії? Він також придбав двох собак, ірландських тер’єрів, які й склали йому компанію. Я часто відвідувала його. Навіть з усіма своїми любовними «стражданнями» він був найрозсудливішим з усіх людей, яких я знала.
У Ремарка був примірник «Дон Кіхота» з ілюстраціями Дом’є. Я дуже любила цю книгу. Мені подобалося торкатися її палітурки з сирового полотна, подобався її незвичайно великий розмір, що пасував Дон Кіхотовому довгому спису. Ремарк із задоволенням спостерігав за тим, як я розглядаю ілюстрації, а я могла годинами не відриватися від них.
– Колись вона буде твоєю. Я залишу тобі її за заповітом, міс Санчо Панса. Але твій смак часом надто емоційний.– Він перетасував сотні своїх полотен, шукаючи картину, яку, на його думку, я мала б обов’язково навчитися цінувати, і заропонував: – Давай улаштуємо день Ван Гога!
Із Ремарком я була дуже сміливою, іноді навіть не погоджувалася з ним:
– Ні, здається, сьогодні не день Ван Гога.
– Тоді який сьогодні день, як на тебе?
– Може, Сезанн?
Він усміхався, кивав та знову перегортав картини:
– Сезанн в акварелі чи в олії?
Частіше за все я просила його знайти роботи Ель Греко. Його похмурий стиль відповідав моєму внутрішньому збентеженню. Гадаю, Боні здогадувався, що у нас вдома відбувається щось недобре, але боявся запитати – навряд чи він допоміг би мені, лише його душа ятрилась би через це.
Якось я запитала, чому він не розвішує свої картини, і він відповів, що цей будинок чужий для нього і ставиться до нього вороже. Він сподівався, що його власний будинок у Швейцарії дочекається повернення хазяїна.
Ремарк часом займався розпаковуванням своїх музейних експонатів, байдуже розставляв крихкі скарби – порцеляну династії Тан порожніми кімнатами, залишав безцінні килими лежати згорнутими на підлозі біля стін; ці речі були його єдиними друзями, собаки – єдиними компаньйонами, а його листи до моєї матері – єдиним висловленням почуттів. Як і завжди, він писав до неї німецькою – і від імені Равіка:
Подивись на Равіка — подряпаного, запещеного, обцілованого та обпльованого… Я, Равік, за своє життя бачив багато вовків, які вміють змінювати вигляд, і лише єдину Пуму, схожу на них. Дивовижний звір: коли місяць пливе над березами, Пума здатна на різноманітні перетворення. Я бачив Пуму у вигляді дитини, яка навколішки стояла біля ставка і розмовляла з жабами; від її слів у жаб на головах виростали золоті корони, а від її владного погляду вони перетворювались на маленьких королів. Я бачив її вдома в білому фартусі, коли вона готувала яєчню… Я також бачив Пуму у вигляді Тигриці, навіть мегери Ксантіпи, яка розмахувала у мене перед обличчям довгими кігтями… І ще я бачив, як Пума йде, і хотів гукнути до неї, щоб попередити про небезпеку,— але мусив притримати язика… Друзі