Втеча від свободи. Еріх Фромм
Читать онлайн книгу.
сучасної історії досягнув свого апогею у період між добою Відродження та сьогоденням. В історії життя кожного індивіда ми можемо відстежити аналогічний процес. Дитина народжується тоді, коли вона більше не становить єдиного цілого зі своєю матір’ю та стає окремою від неї біологічною істотою. Проте якщо її біологічне відокремлення є початком індивідуального людського існування, то у функціональному плані дитина, по суті, лишається одним цілим зі своєю матір’ю ще протягом значного періоду часу.
Людині бракує свободи настільки, наскільки вона ще повністю не відрізала пуповину, що прив’язує її до зовнішнього світу. Але саме «пуповина» надає людині безпеку й відчуття належності й укорінення принаймні до чогось і в чомусь. Я хочу назвати ці зв’язки, що існують до того, як процес індивідуалізації завершується остаточним виокремленням індивіда, «первинними зв’язками».
Ці зв’язки є органічними в тому сенсі, що становлять частину нормального людського розвитку, вони передбачають відсутність індивідуальності й водночас надають людині певний ступінь безпеки й відчуття орієнтації у світі. Саме вони пов’язують дитину з її матір’ю, члена спільноти з його групою і з природою, людину доби Середньовіччя – з церквою та певною соціальною верствою. Як тільки досягнуто етапу повної індивідуалізації (тобто коли індивід звільняється від первинних зв’язків), він зіштовхується з новим завданням: потребою знайти нові орієнтири, вкоренитись у світі й убезпечити своє існування новими методами, які відрізняються від притаманних етапу доіндивідуального існування. Тоді й свобода набуває іншого значення, на відміну від того, що його вона мала до того, як індивід досяг цього рівня розвитку. Тут варто спинитись і прояснити ці концепти – розглянути їх ретельніше саме у зв’язку з індивідуальним та соціальним розвитком.
Відносно раптовий перехід від стану в лоні матері до власне людського існування й відрізання пуповини відзначає одержання малюком незалежності від материнського тіла. Проте ця незалежність є справжньою лише в грубому сенсі роз’єднання двох тіл. Функціонально малюк ще й досі лишається частиною матері. Поступово дитина починає розглядати матір та інші об’єкти як щось окреме від неї. Одним фактором у цьому процесі є неврологічний і загальний фізичний розвиток дитини, її здатність схоплювати предмети – як у фізичному, так і в психічному розумінні – та опановувати їх. Через свою діяльністю дитина починає досліджувати й відчувати зовнішній світ. Процес індивідуалізації посилюється процесом навчання. Своєю чергою, цей процес сповнений низки різних фрустрацій та заборон, які видозмінюють і роль матері: вона стає людиною, що має свої цілі, відмінні від бажань дитини, а інколи й узагалі перетворюється на ворожу й небезпечну персону[20]. Цей антагонізм є частиною процесу навчання, але весь процес не зводиться виключно до цього і є важливим фактором у загостренні розмежування понять «я» і «ти».
Поки дитина тільки починає в принципі
Слід зауважити, що сама по собі фрустрація інстинктів ще не викликає ворожості. Відчуття безпорадності, що продукує ворожість, у дитини викликає придушення її експансивності, пригнічення її спроб проявити себе, ворожість, яка походить від батьків, тобто стисло – атмосфера придушення.