Ніхто. Міне Ґ. Кирикканат
Читать онлайн книгу.
обидва підхопилися з місць.
Скляні двері кафетерію відчинилися ззовні, і моряк – чути було, що зовсім молодий,– проказав: «Уже час».
К. поглянув на годинник: 01:53.
Швидкими кроками рушили на пристань. До нахилився йому до вуха й прошепотів: – А нас чого не беруть до вертольота?
– Бос полетить сам,– відрубав К.
Видно було, що його товариш багато років вірно служив Організації, але був не надто кмітливий. Мав би більше клепки – зазначив би, що Бос із собою нікого не брав, навіть найперевіреніших і найвищих за рангом співробітників, якщо тільки вони не належали до близького кола. Люди є люди – один збожеволіє, іншого підкуплять, ще щось, і тоді замкнений простір міг стати пасткою.
Отже, вони чекали на пристані, аби лиш почути гудіння вертольота, який відвезе Боса на острів.
Зайшли на борт катера охорони громадського порядку жандармерії, який під парами чекав біля пристані. Моряк, який їх покликав, усівся на кормі, знаками закли5кав їх теж сісти. Катер одразу відчалив, адже штурвальний не глушив мотор. Йшли досить швидко. Просто летіли по ледь схвильованому морю. Невдовзі наздогнали вертоліт.
Армада з двох суден дісталася острова майже одночасно.
Поки вертоліт із Босом на борту сідав, вони зійшли на пристань, ледь видну завдяки вогням катера. Пристань не освітлювалася. Офіцер у формі показав ліхтариком, куди йти. Вони рушили слідом за ним. Невдовзі дісталися в’язниці. Ворота з двома вартовими обабіч вели до широкого освітленого двору.
Там вони й зустрілися з Босом, якого зупинив, без сумніву, щоб привітати, комендант острова, оточений штабними офіцерами. Поруч із Босом були троє в цивільному.
К. всіх їх знав.
Коли вони з До заходили у ворота, всі повернули голови в їхній бік – очевидно, через їхні габарити. Бос привітався усмішкою – спершу з К., потім із До. Вони, не наближаючись, відповіли шанобливим уклоном голови.
Бос разом зі своїм почтом пішов до будівлі. Один із трьох у цивільному, що супроводжували його, відокремився й підійшов до К.
– Селям алейкум.
– Алейкум селям.
– Згодом покличе.
– Ясно.
Чоловік у цивільному поквапився до будівлі, навздогін делегації.
К. та Безшийко трохи зачекали у дворі. Потім прийшов офіцер і відвів їх до кімнати очікування навпроти кабінету коменданта. Спитав, чи не бажають вони чаю чи кави.
Через кілька секунд вони побачили, що комендант зайшов до кабінету сам-один, ад’ютант зустрів його й зачинив за ним двері. Участі в переговорах він не брав.
Отже, торг відбувався в приміщенні, де Абдулла Оджалан приймав відвідувачів, Бос не хотів, щоб були інші свідки, крім його людей.
К. звик не цікавитися тим, що роблять старші за званням колеги, і терпляче чекати наказу. Але вперше в житті йому страшенно закортіло поглянути, з ким розмовляє Бос, і він пошкодував, що не присутній на переговорах.
Як він, отой, одначе, зістарився! Як мало пороху в порохівницях, як розпадається особистість!
Усі