Олмейрова примха. Джозеф Конрад
Читать онлайн книгу.
це накриття з його чорним димом та гомоном ніжних жіночих голосів, Дейн повертав ліворуч. Тут, край бананової плантації, росла купка бананів та мангових дерев, утворюючи затінок. Кілька кущів зовсім відокремлювали це місце від усього світу, й лише коли-не-коли сюди линув гомін голосів невільниць та випадковий вибух реготу. Заходячи в цей захисток, він ховався від усіх очей і, прихилившись до рівного стовбура високої пальми, чекав з блискучими очима та упевненою посмішкою на устах, поки не зашарудить злегка суха трава під легкими кроками Ніни.
З першої хвилини, як очі його угледіли цю, на його думку, досконалу вроду, він відчув у серці певність, що вона буде належати йому. Відчув легкий подих обопільного розуміння поміж первісних їхніх натур і зовсім не потребував посмішок місіс Олмейр, якими вона хотіла надати йому мужності, використовуючи всі можливості, аби зблизитись із дівчиною. І щоразу, коли він промовляв до неї, щоразу, коли дивився їй в очі, Ніна, хоч і одвертала обличчя, але почувала, що цього молодика із сміливими очима та палкими словами, які вона так залюбки слухала, судила їй, певне, доля. Він був немов втілення її мрій – відважний, жорстокий, завжди напоготові з метким ударом кріса для ворога й палкими обіймами для коханої – ідеал малайського ватажка за традиціями її матері.
З солодким тремтінням страху відчула таємну свідомість свого споріднення з його істотою. Прислухаючись до його слів, думала, що лише тепер справді на світ народилася, що живе лише біля нього й, піддаючись почуттю мрійливого щастя, напівзакривши обличчя, як звичай наказує малайській дівчині, мовчки слухала мову Дейнову, що розсипала перед нею всі скарби кохання й жаги первісної його натури, з палким захопленням людини, незачепленої впливом цивілізації й позбавленої стриманості.
Багато щасливих скороминучих годин пролинуло під захистом мангових дерев за густою запоною приязних кущів, поки верескливий голос місіс Олмейр не давав знаку, що настала мить небажаної розлуки. Місіс Олмейр поклала на себе приємне завдання стежити, щоб якось ненароком чоловік її не перешкодив плавкому ходові кохання її дочки, до якого вона ставилася з великою прихильністю й інтересом. Почувалася щасливою й гордою, бачачи пристрасне кохання Дейнове до Ніни. Вважала його за могутнього ватажка, а щедрість Дейнова задовольняла її користолюбство.
Наперододні того ранку, коли Балабатчі на власні очі побачив, що підозріння його мали рацію, Дейн та Ніна довше звичайного лишались у своєму захистку. На веранді вже залунали важкі кроки Олмейрові й нетерпляча вимога їжі, коли місіс Олмейр зважилась гукнути застереження. Марула, легко перестрибнувши через низьку бамбукову огорожу, прокрався непомітно крізь бананову плантацію до мулкого берега струмка, тоді як Ніна поволі попростувала додому подавати батькові їжу, як він того завжди вимагав. Цього вечора Олмейр почував себе досить щасливим. Всю працю було майже скінчено, взавтра він спустить на воду човни.