Кривавими слідами. Ксенія Циганчук
Читать онлайн книгу.
Ніяк не міг припинити думати про Ромку. А те, що наснилося цієї ночі, кожного разу поставало перед очима. Ні, він не був забобонним, проте як можна почуватися після того, як твій убитий приятель уві сні попереджає про небезпеку загинути? І саме після цього сну йому дають справу про вбивство. Чудово. У Рівному, як і в Луцьку, як правило, позбавлення життя відбувається через побутові проблеми: розпивання алкоголю, сварки, ревнощі. І тут – на тобі! Навмисне вбивство! А ще те видіння сьогодні в будинку жертви. Що це? Ромка нагадує, що треба бути обачним?
– Блядь! – вилаявся стиха Скляр. – Ну який Ромка? Які нагадування з того світу?! Виспатися треба!
Скляр укотре за сьогодні наказав собі забути дурниці. Сніг на дорозі, як завжди, удень розтанув, тож тепер Єгор проїжджав фактично багнюкою. Автівка, яку тільки вчора помили, виглядала страшенно замурзаною. Усюди бруд і сірість.
Як і в думках.
Єгор щохвилини кидав погляд на годинник: час невпинно збігає, а вони ніяк не просунулися. «Перші двадцять годин найкритичніші, найважливіші». Наразі він збирався поспілкуватися з керуючим у кав’ярнях, потім приєднатися до Тараса в пошуках магазину, де купили армовану стрічку. Марудна, невдячна справа. Хтозна, де цю стрічку купували? Може, навіть не в Рівному. Може, в області? А можливо, узагалі в Луцьку. Чи в Тернополі.
Називається – шукай вітру в полі.
Понеділок, 21 січня 2019 року. 17:40
Єгор тільки кинув погляд на Сергія Ковальчука, як зрозумів: і справді грип. Директор кав’ярень італійця ледь стояв на ногах, очевидно, маючи високу температуру. Одягнутий як-небудь: стара потерта зимова кофта, спортивні брюки. У помешканні безлад. Скляр скривився – терпіти не міг неохайності, навіть якщо ти просто сам сидиш удома. І навіть коли в тебе висока температура.
– Прошу, проходьте у вітальню, – запросив чоловік захриплим голосом.
– Дякую, – Єгор присів на диван, відсовуючи вбік кілька папірців, які виявилися чеками з магазину та аптеки.
Керуючий кав’ярнями сів на стілець біля комп’ютерного столу. Скляр подумки зробив висновок, що Ковальчук на своїй посаді чимало заробляє. Двокімнатна квартира обставлена багато, щоправда, трохи старомодно. Єгор ковзнув поглядом на меблеву стінку: масивна і дорога. Може, вона залишилася йому в спадок? Люстра на стелі теж старомодна, хоч і однозначно нова. Такі зазвичай купують люди старші. Зате стояв величезний плоский телевізор, на столі лежав закритим ноутбук Apple. Поряд із модним ґаджетом розкидана купа паперів. На полицях кілька десятків книг: класична та сучасна українська і зарубіжна література. «Певно, у школі був ботаніком», – вирішив Скляр. Цій думці сприяла не стільки бібліотека, скільки інше спостереження. Ковальчук, попри сучасну зачіску та модні ґаджети, справляв враження слухняного маминого синочка. Точніше, людини, яка перед іншими грає роль білого та пухнастого, а насправді люто ненавидить і боїться людей, які, як він розуміє, вище і краще за нього. І з матір’ю, скоріше за все,