Кривавими слідами. Ксенія Циганчук
Читать онлайн книгу.
вже давно прийшла зі школи. Звісно, дівчинка в неї самостійна, сама може повчити уроки і приготувати вечерю. І Власті теж. Патрульна глянула на годинник. Зовсім скоро мала б заступати нова зміна. Її дванадцятигодинне чергування завершувалося. Вони б із Валентином скоро мали повернутися на базу, здати зброю. Завтра ж із шести сорока п’яти ранку знову бути на роботі. Це так, як зазвичай відбувається. Дві денні зміни по дванадцять годин. Потім дві доби відпочивають. Далі дві нічні зміни по стільки ж годин.
Але щось підказувало жінці: цього разу буде зовсім інакше.
Понеділок, 21 січня 2019 року. 19:20
– Так, це наша машина, – підтвердила жінка, як для себе визначив Скляр, років п’ятдесяти. – Її повернули сьогодні вранці.
– У справному стані? – нашорошився Тарас. За день він шалено втомився, живіт бурчав від голоду.
– Так, ми перевіряємо кожну автівку після повернення. Трішки брудна зовні, проте все добре.
– Повертав цей чоловік? – Єгор указав на знімок, зроблений з відео.
Жінка уважно глянула на фото.
– Так, це був саме він.
Коротке коричневе волосся. Гарно зачесане. Звісно, фарбоване. Пані Жовтенко поправила окуляри. Вона з цікавістю роздивлялася перш за все Єгора. Коп відразу помітив це. Він звик до того, що його зовнішність завжди привертає увагу. Точніше, змирився з даною обставиною: коли ти слідчий і тебе легко запам’ятати – це не надто добре. Але ж що поробиш?
– Нам потрібна вся інформація, яка у вас є, про цю людину. Щось незвичне помітили в ньому? Можливо, нервував. Може, руки якісь брудні були чи ще щось, що кинулося в очі.
Пані Жовтенко замислилася, за мить похитала головою:
– Ні, нічого такого не помітила. Він узагалі ніяк не вирізнявся серед інших клієнтів.
«Інтересна пані», – якось мимохідь подумалося Скляру. Салонного манікюру жінка не мала. З іншого боку, нігті доглянуті. Та й сама по собі дуже акуратна. «Не здивувався б, якби дізнався, що в минулому вона вчителька», – зненацька спало на думку. Строгий, проте добрий позір. «Ну геть як у моєї вчительки української мови».
Жінка застукотіла по клавіатурі. За мить сказала:
– Ми можемо надати вам копії документів, мають бути.
– Саме те, що нам потрібно, – змучено відповів Єгор. У нього, як і в Тараса, зажевріла надія: десь же злочинець мав зробити помилку. Можливо, документи виявляться справжніми?
Поки Жовтенко шукала потрібну інформацію, Скляр роздивився: офіс доволі скромний, однак облаштований зі смаком. На стінах помітив дві репродукції Моне – «Під тополями» та «Водяні лілії». «Нічого собі!» – здивувався. Роздивився ще, запитав:
– У вас є камери спостереження?
– На жаль, немає, – розвела руками Жовтенко, відірвавшись від пошуків. – Проте, – вона лукаво усміхнулася, показуючи ряд жовтих, хоч і рівних, зубів, – у нас є дещо краще.
Скляр та Нагай завмерли, передбачаючи, що ця жінка і справді має на увазі те, про що каже.
– Ось інформація про чоловіка, який брав