Кривавими слідами. Ксенія Циганчук
Читать онлайн книгу.
з жахом усвідомила: «То дитя залишилося круглою сиротою?» Відразу подумалося про власну доньку, яка хоч була старшою та мала живого батька, проте жила з мамою, себто Властою, і крім Власти нікого не мала. Власта хвилювалася: що буде, коли, не дай Боже, із нею, мамою, щось станеться? Що буде з дитиною? Чи забере її до себе батько, який не те що аліменти справно платити не хоче, навіть не виявляє інтересу, аби просто побачитися.
– Як ти вважаєш, хто міг бажати зла твоєму батькові? – поставила запитання Власта, відігнавши думки про особисте.
Дівчинка замислилася.
– Можливо, твій батько з кимось сварився, мав погані стосунки? – спробувала допомогти Власта. – Можливо, він щось тобі таке розповідав чи ти щось чула?
– Я чула, як вони сварилися з Артемом, – відповіла після короткої мовчанки дівчинка.
– З Артемом? А хто це?
– Це татків друг. Вони раніше часто зустрічалися. Ми ходили всі разом гуляти: татко, Ілона, я і мій малесенький братик Богданчик, Артем, Іванка та Сашко, а потім, коли татко з Ілоною посварилися, то замість неї з нами вже ходила Віта, – дівчинка наморщила носик. – І вже без Богданчика, – додала, зітхнувши.
– У тебе є братик? А де він? – занепокоїлася Власта.
– Він живе з Ілоною, вона його мама.
«Отже, розлучений, двоє дітей», – зробила висновок патрульна.
– Хто такі Ілона, Іванка та Сашко, можеш мені розповісти?
– Ілона – дружина татка, але вони недовго були разом. А Іванка – дружина Артема. Сашко – маленький хлопчик, синочок Артема й Іванки. Він менший за мене, але старший за Богданчика, – розповіла дівчинка, пригорнувши до себе обома ручками Балу.
– Через що вони з Артемом посварилися? Знаєш?
Дівчинка знизала плечима:
– Не знаю. Тато не казав, але в той день був дуже лихим і засмученим. Увесь день мовчав.
– Давно це було?
– Гм… – спробувала згадати Крістіна, приклала вказівного пальчика до рота і постукала ним по губках.
Власта всміхнулася: дівчинка видавалася дуже милою, нагадувала таке собі янголятко. Пухлі губки і щічки, великі карі очі. Видно, що за нею добре доглядали: одяг акуратний та чистий (дівчинка і досі була вдягнута в піжаму), у вухах золоті сережки. Власта не без задоволення роздивлялася її. Якби ж і вона могла балувати свою доньку подібним одягом та іншими речами. Патрульна мимоволі озирнулася: кімната також по-модному обставлена, усе зроблено, як для справжньої принцеси.
– То було… – намагалася згадати дівчинка, яку Власті вдалося розговорити: перша спроба (коли вони тільки-но прибули на місце події) виявилася марною. Малá сиділа в кімнаті й відмовлялася будь із ким балакати. Із другої спроби вдалося сяк-так дізнатися про події минулого вечора, і ось тепер з’являлися нові деталі. – Позавчора. Ні. – Малá витягла руки з-під ковдри і порахувала на пальчиках: – Шість днів тому, – сказала, піднявши шість тендітних пальчиків. – Точно.
– Упевнена? А що було шість днів тому? Що передувало сварці?
Крістіна