Сон тіні. Наталена Королева
Читать онлайн книгу.
їй: – «Я теж самітний, як місяць…»
А Ізі спитала:
– Тому ти такий зажурений, сумний?
Може, було й нечемно таке казати? Але ж, мабуть, ні. Бо той ефеб відповів відразу, без незадоволення:
– А ти це зауважила? – Й додав: – Хіба ж такому метеликові, як ти, самітність видається тяжкою?
– Нарікати марно, – спустила Ізі свої довгі вії й задивилась на медальку, що її юнак мав на шиї. А потім додала тихо: – Треба приймати своє життя таким, як дають його боги.
А він на те:
– Говориш, як віщунка Сибілла. Хто тебе навчив цьому?
– Сибілли ніхто не навчав! – кинула Ізі вже на бігу, бо треба було знов «до кола».
Ізі роздмухала жарівню, поставила варитись ранішній кулешик, сіла на кам’яній лаві біля Гелене, обхопила руками коліна й розповідала знову:
– Коли я, вертаючись додому, добігла до надбережжя, ніби розжеврювалось. Прокидались морські птахи й різкими покликами вітали день. На рожево тремтячий нашерх моря виплив човен. Вітрило – як ніжне рожеве крило. А біля того крила – юнак. Геленіон! Це був він! Мій Ерос! Моє серце наповнилось радістю, що, як солодке вино з амфори, переливалась через вінця! Куди, куди несеш мене ти, серце? Чого плигаєш, мов кінь, що зі скелі сліпим скоком метнувсь у прірву! І, зненацька – знаєш, Геленіон – з-під скелі зірвались меви! Справа – ліворуч! Справа – ліворуч полинули в жовто-рожеве повітря. Як пелюстки білих квітів. Коливались над зрябілою поверхнею розвеселеного моря. А Ерос вітав мене з човна.
Геленіон перестала прати і з цікавістю слухала подругу.
– І, ти, поетко, склала нову пісню? – спитала вона
– А як же інакше? – здивувалась Ізі. – Ти ж сама розумієш: коли вранці перед тебе справа наліво вилетять птахи, це віщує щасливий день.
І Ізі заспівала повним, оксамитним контральтом:
Щасливий день! Ясний мій день!
Ти радісно почався.
У серці дзвоники дзень-дзень.
Мені ж сам бог з’являвся.
Схили же, небо, келих свій
І щастям всю мене полий.
З вікна поверху висунулась лиса голова:
– І нема вам упину, цокотухи? Як перестануть цесарки, тоді заводять оці… цикади та музи з передмістя! Скажім для прикладу, хоча б бога посоромились!
– Але! Сховайся, місяцю, бо ж надворі вже день давно! – відбила жарт грекиня. – Тільки ж, бачу, філософ забув, що сьогодні він мусить вийти э дому зрання.
– З такими грішницями справді все забудеш. Бо ж мені з вами таки й не по дорозі.
– Якщо до шиночку, то дійсно… Попіни й таберни нам справді не по дорозі.
– Попіни, попіни, – передражнив Гелене філософ Стробус. – Жінота, скажім для прикладу, говорить найкраще про те, чого не тямить. – І з цими словами сховався.
– Ізі-і! Не дуй же так у жарівню! Посиплеш сажею всі мої ексоміди, – повернулась грекиня до жарівні. – Але я, власне, не розумію, чого ти так радієш?
– Як тобі це зрозуміти, мила Геленіон, коли ти взагалі не тямиш, що то таке радість!
– Навпаки. Саме тепер, коли