Меч Сагайдачного. Виктор Вальд
Читать онлайн книгу.
старшини: обмежували в праві торгувати, тримати промисли, шинки та інше. Що ж стосується самого польського уряду, то він завжди дотримувався однієї політики: коли з’являлася потреба у війську, він закликав заможних селян і дрібну православну шляхту вступати в реєстр, а коли така потреба зникала – виключав нових козаків зі списків.
Така непевність у завтрашньому дні аж ніяк не сприяла тому, щоб реєстровці осідали ближче до порогів, а в ідеалі за ними і ще далі – в самому серці Дикого поля. Зрозуміло, що лише озброєна і навчена людина могла вижити й організувати господарство на тих землях. Селяни й чути не бажали про казково багаті угіддя за Чигирином. До того ж на Придніпров’ї робочих рук і так було занадто мало. Тому шляхетні господарі з інших воєводств, яким були даровані землі на Украйні, запрошували, а чи й погрозами переселяли зі своїх маєтків на ті простори селян та ремісників, обіцяючи звільнення від податків на тридцять років. І все одно ті землі нагадували пустку.
Так що блукати на самоті по Правобережжю – справа просто марна.
Та й з лівого боку Дніпра шлях за пороги анітрохи не легший. Тут завжди є татарські чабани, що охороняють стада коней та отари овець. Часто проносяться чамбули[59], ворогуючи між собою за пасовища, воду і верховенство роду. А головне: ординці завжди в пошуках здобичі та бранців.
Ще нипають різні ватаги під виглядом мисливців, охоронців худоби або дрібних купців. Ці так само шукають здобичі й полонених для продажу та обміну. А ще забирають худобу – і самі рятуються від більш сильного супротивника. Тож і на лівому березі життя немає. Там нізвідки прилітає стріла, аркан, а з трави вмить піднімаються сотні вершників, що сиділи в засідці. Там сплять або в сідлі, або в густій траві, намотавши повід коня на руку.
І ще важлива перешкода. Точніше, безліч перешкод! Сула, Псел, Ворскла, Оріль… Це ще не повний список великих річок, що впадають у Дніпро з його лівого берега, – і всі їх потрібно подолати. А ще сотні малих річок та протоки, навколо яких болота…
Ні по правій, русинській стороні Дніпра, ні по лівій, з її Диким полем, дурень не пройде! Та все може виявитися значно простіше: сидить дурень у лабіринті чернечих печер і не знає, що комісар сейму, ясновельможний пан Якуб Собеський, через нього позбувся сну.
У тих роздумах Якуб і зустрів перший сонячний промінчик, що наполегливо вимальовував на підлозі спальні контури віконця.
Не випивши вина і не з’ївши й крихти хліба, пан комісар звелів сідлати коня і в оточенні власної охорони поспішив до монастиря на Печерських пагорбах.
Антонім Дзевульський ось просто зараз упав би на копицю сіна й забувся б довгим міцним сном. Сил не було ні діяти, ні думати.
Добре козаки свою справу знають. Ще до прибуття пана Дзевульського місцевість оточили – не полінувалися. Двоє залишилися близько – монастирські землі оглядати, а троє верхи в різних напрямках
Загін татарської кінноти.