Чемні дівчатка потрапляють у Рай, погані – куди забажають. Уте Эрхардт
Читать онлайн книгу.
приятелями їй доводиться прибирати». А як радісно всі навідуються до Ґергарда! Узяти хоча б Інґрід, яка нерідко залишала їм шестимісячну дитину і йшла в кіно. І це тоді, коли її чоловік та його друзі збиралися працювати. Бірґіт була зовсім іншою: вона ні в чому не обмежувала активне товариство, а критика інших жінок стала для неї бальзамом на душу. Зараз же вона вийшла на шлях, щоб саме такою і стати.
Бірґіт вирішила поспілкуватися з обома жінками. Під час розмови ті повідомили, що не завжди були такими самовпевнено-нетактовними і що досі нерідко відчували провину, коли потурали власним інтересам. А втім, обидві досягли того, що їхні партнери почали сприймати їх серйозно. І таку повагу забезпечив саме чітко продемонстрований гнів.
І Бірґіт вирішила частіше захищатися, не брати на себе так багато роботи й відтепер не обходити десятою дорогою конфлікти. Бути милою та безпорадною не дало їй нічого. Вона більше не хоче підкорятися правилам інших. Звісно, шлях непростий, але це перший крок до самоствердження. Годі з неї ствердження інших коштом того, що під тиск потрапляє вона.
«Відповідь» Ґергарда на її нову поведінку важко спрогнозувати. Можливо, він відступить, розгнівається або зрадіє. Якщо він виявить наміри несприйняття чи розлучення, то це передусім реакція на незнайому ситуацію, на яку він не розраховував і до якої не готувався. Якщо сваритиметься, Бірґіт повинна зберігати спокій. Зрештою йому доведеться зіштовхнутися з вимогами, які для нього незвичні. Може статися так, що він відреагує гнівно, безпорадно, сумно чи ображено. Багато чоловіків відчувають страх, коли жінка демонструє сильні сторони, і їхню реакцію на це неможливо передбачити. Важливо знати, що їхня поведінка – результат здивування, і це не має відлякувати жінку. Якщо ви хочете вирватися з такої ситуації, візьміть до уваги:
Жодного страху перед власною злістю!
Жодного страху перед гнівом партнера!
Бути милою нічого не дасть!
Сільвія кипіла від люті. Було за північ, вона поверталася додому з вечірки, присвяченої завершенню комп’ютерних курсів. У будинку горіло яскраве світло, а їй назустріч вибігли обоє її дітей – Олівер (7 років) та Джессіка (4 роки). Найбільше її бажання тієї миті – заревіти, але вона взяла маленьку на руки, а Олівера погладила по голівці. Перш ніж її охопила лють, озвався внутрішній голос: «Ти ж могла повернутися додому раніше». У вітальні сидів Вольфґанґ і спокійнісінько грав із сусідом у шахи. Очевидно, що він навіть не бачив хаосу в кухні та ванній. Обличчя жінки палало гнівом. Вона висварила Вольфґанґа, кричала, висловлювала своє розчарування, що він не зміг вкласти дітей у ліжка і що саме сьогодні йому спало на думку запросити Гельмута пограти в шахи. Він мав би побавитися з дітьми, почитати їм щось і простежити, щоб вони вчасно пішли спати. Раптом вона усвідомила, наскільки голосно репетувала, і зніяковіла через усю цю сцену. І враз вона