Вересень накочується, ніби приплив.

      Незручне взуття, заживають коліна збиті,

      і всі подряпини – сліди неймовірних див, —

      затираються, сходять, залишаються в літі.

      Велосипеди в дощ ніби кораблі,

      припнуті на рейді без вітрил і без пасажирів.

      Шкіра просить піску і світла. Усюди, де ми були, —

      проголошено зараз неосяжний і недосяжний вирій.

      Літні тераси згортаються, ніби фронт.

      Загортатися в пледи, здаватися пізно, пізно.

      І якщо дихати – то тепер тільки рот у рот,

      до останнього не пускати між себе чужих, випадкових, різних.

      Літаки не затримуються, ніби розклад страт.

      Голі плечі в натовпі безпомічні, недоречні.

      Безвідмовний час, найдосконаліший апарат,

      врешті витисне з кого завгодно безнадійне прощання у кілька речень.

      Це мої поля і мої сади.

      Це мої фортеці у далині.

      Мої пасовиська біля води

      і мої рибини на мілині.

      При дорозі яблуні і айва,

      зеленіє хміль, зріє виноград —

      все моє: трава, у траві мишва,

      а над нею мат польових бригад.

      Мій Чумацький Шлях і в могилах прах,

      сорок сім чудес, всі АЕС і ГЕС,

      дим вогнів в лісах і кадил в церквах,

      і туман увесь із озер і плес.

      Це мої комбайни і трактори,

      фабрик чорний піт й лихоманка жнив.

      Сутінки зійдуть на мої двори,

      і мої жінки заведуть там спів.

      Це мої кордони і наркота,

      це мої наливки і самогон,

      це мої сини в теплих животах

      достигають в мріях про закордон.

      Мої божевільні від дня до дня

      восхваляють Господове ім’я.

      Це моя країна. І вся хуйня

      в цій країні також лише моя.

      То чого ж ти хочеш, безжальний світ?

      Що ж мене висмоктуєш у журбі?

      Я і певний брід, і смачний обід,

      і жінок, і рибу віддав тобі.

      Розтисни кулак, напрямок чи знак

      поміняй на все неземне й земне —

      де ховаєш ту, котра просто так,

      без мого усього прийме мене.

      На дні горнятка з какао; в кишенях між

      дрібними монетами і розкришеним тютюном;

      в голубиному серці; за вухом в цуцика; в черепашому оці;

      в старій порцеляні, захованій на горищі, обгорненій полотном;

      в крові останніх черешень; в грибних ґрунтах; в твоєму диханні зранку

      зачаївся той світ, в якому я так легко виконую обіцянки —

      наприклад, не стригти волосся чи не вечеряти з іншими, коли навіть дуже хочеться.

      В склянках із лаймом і льодом; в чужих запальничках; в лініях смерті або життя;

      в нетверезих обіймах; в ключах від старих машин; за скатертини обшитим краєм,

      в лінивих домашніх комахах, в попільничках, в невикористаних