Маленька господиня Великого будинку. Джек Лондон

Читать онлайн книгу.

Маленька господиня Великого будинку - Джек Лондон


Скачать книгу
поклик і струснути ним повітря.

      Здалеку, ніби луна, долетіло на відповідь тоненьке ласкаве іржання.

      – Принцеса Фозрінгтонська, – шепнула Пола.

      Знову Горянин засурмив свій поклик, і Дік проспівав:

      – Слухайте мене! Я – Ерос! Я ступаю по горах!

      А Полу, обвиту ніжно й міцно його руками, враз шпигнуло щось наче ревнощі до цього розкішного створіння, що так захопило її чоловіка. Та за мить те почуття зникло, їй стало трошки соромно, і вона весело вигукнула:

      – Ану, «Пісню жолудя», Червона Хмаро!

      Дік, що вже поглядав на закладену пальцем брошуру в своїй правій руці, звів на дружину очі трохи заскочено, а спам’ятавшись, заспівав так само весело:

      Жолуді нападали з неба!

      Я саджаю жолуді в долині!

      Жолуді великі і маленькі!

      Я кільчусь, я, чорний жолудь, вже росту, росту!

      Поки він співав, Пола тулилася до нього щільно-щільно, та тільки-но пісенька скінчилась, вона відчула неспокійний порух його руки з брошурою і вловила швидкий, мимовільний Діків погляд на годинника, що стояв серед столу і показував уже двадцять п’ять хвилин на дванадцяту. І знов вона спробувала втримати його, але в словах її, теж мимовільно, вже бринів легкий докір.

      – Чудний ти в мене, Червона Хмаро, – повільно сказала вона. – Часом я майже вірю, що ти направду Червона Хмара і саджаєш свої жолуді, виливаючи в пісні несамовиту радість. А інколи ти майже здаєшся мені ультрасучасною людиною, останнім словом розвою нашої двоногої раси, істотою чоловічої статі, що замість мурів Трої держить в облозі статистичні таблиці або, озброївшись пробірками та шприцами, провадить гладіаторські бої з якимись невидимими мікробами. Часом мені здається, що тобі слід би носити окуляри й мати лисину, а деколи…

      – …Що я не маю ні права, ні снаги володіти жінкою і обіймати її, – докінчив він, пригорнувши дружину ще міцніше. – Що я просто вчений віслюк, не вартий своєї «легкої хмаринки рожевого пилку». То слухай, що я надумав. За кілька днів…

      Але задум його вмер, ще не зродившись, бо позад них хтось остережливо кахикнув, і обоє, водночас повернувши голови, побачили Бонбрайта, секретаревого помічника, з якимись жовтими папірцями в руці.

      – Чотири телеграми, – ніяково сказав він. – Містер Блейк гадає, що дві дуже важливі. Одна про ту партію бичків для Чилі…

      І Пола, повільно відхиляючись від чоловіка та встаючи з його коліна, просто фізично відчула, як він утікає від неї до своїх статистичних таблиць, ділових паперів, секретарів і помічників.

      – Ой, Поло! – гукнув він, коли вона була вже на дверях. – Знаєш, я вже охрестив нового служника – він зватиметься О-Го. Як тобі подобається?

      Вона почала свою відповідь з гіркою ноткою в голосі, та враз і усміхнулась:

      – Ти довитіваєшся з цими прізвиськами для челяді!

      – Зате я ніколи не роблю цього з расовою худобою, – відмовив він поважно, хоч в очах йому блищали задерикуваті


Скачать книгу