Маленька господиня Великого будинку. Джек Лондон
Читать онлайн книгу.
Я був у їдальні для челяді. Там сідає за стіл душ сорок – це з садівниками, шоферами та двірниками. Чистий готель з пансіоном. Це ж треба, щоб хтось давав йому лад. Отой китаяга, А-Гей, справдешній чаклун. Він тут за розпорядника, чи доморядника, чи як його назвати, і у нього всі коліщата крутяться, мов намащені.
Нейсміт кивнув головою і додав:
– Форест – ось хто тут чаклун! У нього хист добирати людей. Він міг би командувати армією, провадити війну, керувати урядом… чи навіть цирком на три арени.
– Оце вже справді добрий комплімент, – усміхнувся Теєр.
– Поло, – звернувся Дік до дружини. – Я щойно дістав звістку, що завтра вранці приїде Грейм. Скажи А-Геєві, нехай оселить його в дозорній вежі. Там йому не тісно буде; та й, може, він здійснить свою погрозу і попрацює над книжкою.
– Грейм? Грейм… Хто ж це?.. – вголос силкувалася пригадати Пола. – Я його знаю?
– Якось бачила, два роки тому, в Сантьяго, в кав’ярні «Венера». Він обідав з нами.
– А, котрийсь із тих морських офіцерів?
Дік похитав головою.
– Ні, цивільний. Невже не пам’ятаєш? Такий високий, білявий. Ви з ним півгодини розмовляли про музику, поки капітан Джойс товкмачив нам, що Сполучені Штати повинні навести лад у Мексиці панцерним кулаком.
– А… – невиразно пригадала Пола. – Ти з ним десь зустрічався раніше… В Південній Африці, здасться? Чи на Філіппінах?
– Еге ж, еге ж! У Південній Африці. Івен Грейм. Удруге ми з ним зустрілись на вістовому судні «Таймсу» в Жовтому морі. А потім наші шляхи перетиналися ще разів кільканадцять, але стрілись ми знов тільки того вечора у «Венері».
Нам було наче наврочено. Він відплив з Бора-Бора на схід за два дні перед тим, як я кинув там якір, пливучи на захід, до Самоа. Я вийшов з Апії, забравши в американського консула листи для нього, а він прибув туди другого дня. В Левуці ми розминулися на три дні – я тоді плавав на «Дикій качці». Із Суви його забрав англійський крейсер – як гостя. Сер Еверард Ім Терм, британський урядовий комісар Океанії, дав мені ще кілька листів для Грейма. Я розминувся з ним у Порт-Резолюшні й у Вілі на Нових Гебрідах. Той крейсер, розумієте, був у вакаційному плаванні. Я проґавив його на островах Санта-Крус. Потім так само на Соломонових. Крейсер, обстрілявши канібальські селища на Ланга-Ланзі, відплив звідти вранці. А я туди прибув по обіді. Так я й не віддав йому тих листів власноручно, а побачив його аж тоді у «Венері».
– Але хто він такий, що він робить? – спитала Пола. – І що то за книжка?
– Ну, насамперед – чи то насамкінець – він тепер бідний. Тобто бідний відносно, – кілька тисяч доларів річного прибутку має, але все, що зоставив йому батько, втратив. Не просвистів, ні. Просто угруз надто глибоко в одному ділі, і «тиха паніка», що ото була кілька років тому, обдерла його майже до решти. Але він не скиглить.
Він з доброї закваски, давнього американського роду. Навчався у Єльському університеті. Книжка – він сподівається заробити на ній дещицю –