Аптекарка. Ингрид Нолль
Читать онлайн книгу.
віллі. І для дітей там було б достатньо місця.
– Усе просто супер, – повідомив Левін наступного дня, повернувшись додому. – Дід був зворушений тим, що я одразу ж прибув, але справи у нього кепські. Головний лікар сказав, що кінець уже не за горами, його серце більше не працює. Треба було б зробити коронарне шунтування, але дідові вісімдесят, тож ніхто не піде на такий ризик.
Тоді Левін попросив мене вийти з ним на вулицю. Перед входом стояло «порше».
– Мені вона знадобиться. Машина ще досить нова, – сказав він, аж сяючи.
– Вона тобі справді потрібна? – запитала я.
Він глянув на мене так, немов у мене не всі вдома.
Я сіла в авто для пробної поїздки, від якої в мене аж в очах темніло. Ба більше – під час їзди він наполягав на тому, щоб я взяла ще один кредит у банку. Кожен бо знає, що студентові банк не позичить і пфеніга.
Я не піддавалася.
Та він уже скоро купатиметься в грошах, аргументував Левін, а до того часу ця красуня може вислизнути йому з рук.
На мою думку, спекулювати в такий спосіб на смерті родича було вкрай неприйнятним.
Велика дитина, яка прагнула здобути собі гігантську іграшку, тепер спробувала вдатися до лестощів. Він розхвалював мою добродушність, а тоді заговорив про якийсь сюрприз для мене.
Я мало не запитала, чи це, бува, не «весілля», але вчасно прикусила язика. Було б дуже боляче, якби він подивився на мене з нерозумінням й острахом. Тож я вдала, що нічого не розумію.
– Подорож? – запитала його.
Левін заперечно похитав головою.
– Ти не здогадаєшся. Ти станеш архітекторкою та дизайнеркою під час реконструкції вілли у Фірнгаймі.
З прохолодою в голосі й без помітної радості я сказала:
– Гадаєш, у мене до цього великий талант?
Левін засміявся.
– Кожна жінка залюбки облаштовує власний дім.
Сама того не хотячи, я його обійняла. Тоді пішла в банк і взяла кредит, який ще й отримала на вкрай невигідних умовах.
Левін був щасливий і, здавалося, з ранку до вечора їздив на «порше»; на щастя, якраз розпочалися семестрові канікули.
Не встигала ще закінчуватися моя зміна, як він уже мене забирав. Ми мчали у Франкфурт або Штутґарт, а на вихідних їздили до Середземного або Північного моря. Мене почали брати сумніви, чи, бува, я не зробила йому тільки гірше. Що, як він загине в автокатастрофі, як американський актор Джеймс Дін? Тоді на згадку про мого єдиного потенційного кандидата на одруження мені залишиться лише гора боргів.
Коли через два тижні я сиділа біля ліжка Германа Ґрабера, то в мене зовсім не виникало враження, що я перебуваю біля ложа невиліковно хворого. Старий був бадьорий і роздумував над планами.
– Якщо нам пощастить, – казав він, – то мене випишуть уже наступного тижня. Лікарі хочуть умовити мене найняти доглядальницю, але я не маю ані найменшого бажання викидати гроші на вітер. Марґо хай і не наймудріша, але точно впорається сама.
Після відвідин лікарні ми поїхали на віллу. Левін косив газон, а я говорила з Марґо.
– Пан