Мине лихо… Кругом його

      Мов вимерли люде.

      Ані півня, ні собаки;

      Тілько із-за гаю

      Десь далеко сіроманці

      Вовки завивають

      Байдуже! іде Ярема,

      Та не до Оксани,

      Не в Вільшану на досвітки,

      До ляхів поганих

      У Черкаси. А там третій

      Півень заспіває…

      А там… а там… Йде Ярема,

      На Дніпр поглядає.

      «Ой Дніпре мій, Дніпре, широкий та дужий!

      Багато ти, батьку, у море носив

      Козацької крові; ще понесеш, друже!

      Червонив ти синє, та не напоїв;

      А сю ніч уп'єшся. Пекельнеє свято

      По всій Україні сю ніч зареве;

      Потече багато, багато, багато

      Шляхетської крові. Козак оживе;

      Оживуть гетьмани в золотім жупані;

      Прокинеться доля; козак заспіва:

      «Ні жида, ні ляха», а в степах Украйни —

      О, боже мій милий – блисне булава!»

      Так думав, ідучи в латаній свитині,

      Сердега Ярема з свяченим в руках.

      А Дніпр мов підслухав: широкий та синій,

      Підняв гори-хвилі; а в очеретах

      Реве, стогне, завиває,

      Лози нагинає;

      Грім гогоче, а блискавка

      Хмару роздирає.

      Іде собі наш Ярема,

      Нічого не бачить;

      Одна думка усміхнеться,

      А друга заплаче.

      «Там Оксана, там весело

      І в сірій свитині;

      А тут… а тут… що ще буде?

      Може, ще загину».

      А тим часом із байраку

      Півень – кукуріку!

      «А, Черкаси!.. боже милий!

      Не вкороти віку!»

      ЧЕРВОНИЙ БЕНКЕТ